миру, змусили турків зректися сюзе-ренітету над ханством. Нарешті, у 1783 p., якраз коли знищувалися останні рештки Гетьманщини, Катерина II оголосила про приєднання ханства до Російської імперії. Для історії України, як і всієї Східної Європи, це була епохальна подія. Тюркських кочовиків, чиїм останнім бастіоном в Європі було Кримське ханство і чий останній напад на Україну відбувся у 1769 р. нарешті приборкали. Степ, який тисячоліттями був джерелом небезпеки для осілого люду, що населяв його порубіжжя, нарешті став приступним для се-лянського плуга.
Поділи Речі Посполитої. Навіть Річ Посполита з населен-ням 11 млн чоловік і територією 733 тис. кв. км не була захищеною від російського експансіонізму. Внаслідок хвале-них «золотих вольностей», що фактично забезпечували польській шляхті необмежені права, країною ставало немож-ливо управляти. Майже цілковита анархія, заохочувана маг-натами та чужоземними державами, яким було на руку послаблення центрального уряду, панувала протягом чи не всього XVIII ст. Використовуючи свою роль покровителя православних Речі Посполитої, сусідня Росія особливо ефек-тивно зводила нанівець намагання поляків провести реформи й відродити свою державу. Зрештою у справу втрутилися три найагресивніших сусіди Речі Посполитої: Росія, Пруссія та Австрія. Внаслідок трьох поділів — 1772,1793 і 1795 pp. — польсько-литовська держава перестала існувати. Левова частка, тобто 62% території та 45 % населення колишньої Речі Посполитої, дісталася Росії; 18% землі та 32% населення — Австрії; відповідно 20 в 23% відійшло до Пруссії. Ці радикальні зміни на політичній карті Східної Європи прямо позначилися на українцях. У 1772 р. українці Галичини та Буковини потрапили під австрійське панування. До 1795 р. все Правобережжя відійшло до Російської імперії. Історія України вступила у нову фазу.
Протягом майже століття Гетьманщина була центром політичного життя України. Хоч росіяни контролювали її зовнішні стосунки та воєнні кампанії, а також постійно втручалися у внутрішні справи, все ж управління та соціально-економічна політика Гетьманщини здійснювалися українцями, їм належали ключові позиції в судах, фінансах, армії. Самоврядування сприяло піднесенню української шля-хетської еліти, гордої своїми традиціями. Навіть у 1767 р. старшинські посли до Законодавчої комісії відкинули рефор-ми Катерини II, впевнено заявивши: «Наші закони найкращі». Саме Гетьманщина явила для політичних діячів України початку XX ст. прецедент українського самоврядування.
Більш ніж через півстоліття після ліквідації Гетьманщини Тарас Шевченко писав:
Була колись Гетьманщина, Та вже не вернеться! Було колись панували, Та більше не будем. Тієї слави козацької Повік не забудем.
Гетьманщину не тільки не забули — пам'ять про неї допомогла започаткувати нову добу в українській історії, поза як саме з нащадків старшини вийшло багато діячів, що сприяли формуванню національної свідомості українців. Історія Гетьманщини стала ключовим явищем національної історії та державотворчих змагань. Приклад самоврядуван-ня, що вона дала, надихав багато поколінь українців у їхніх прагненнях створити свою власну національну державу.