Наради лісовичків змусили Бетлена Габора зняти облогу Відня. Про значення дій польських військ свідчать слова венеціанського дипломата С.Поло Мініо: “Було великим чудом те, що імператору вдалося видряпатися з цього важкого становища: його врятував... польський король”. [25, с15].

Фактично із зняттям облоги Відня повсталі втратили реальні шанси на перемогу. До цього в значній мірі спричинилося те, що керівники не отримали бажаної допомоги з-за кордону, на яку вони покладали головні надії. Чехів підтримали герцог Савойський Карл-Сігізмунд І, австрійські протестанти, Сілезія, Лужиця, Моравія і Бетлен Габор [81,с.127]. Цих сил було явно замало для перемоги над Габсбурзькою імперією.

Ситуація погіршилася у зв'язку з тим, що Бетлен Габор, побачивши недостатнє фінансування чеського уряду, втратив бажання воювати. На початку лютого 1620р. він підписав перемир'я з Фердинандом II, що діяло до вересня 1620р. [16, с.248].

Скориставшись цим, імператор приступив до рішучих дій. Влітку 1620р. війська Імператора розпочали наступ з Німеччини. На допомогу їм вирушили загони Католицької Ліги, а з півночі наступала армія саксонського курфюрста. Військові загони повстанців швидко відступили з Південної , Моравії до Чехії. Найманці Мансфельда, що були на службі у Фрідріха Пфальцського, зрадили і уклали перемир'я з імператором.

На початку листопада 1620р. габсбурзькі війська підійшли до Праги. Здеморалізована армія станів протягом двох годин 8 листопада намагалися чинити опір імперським силам на схилах Білої Гори. Чеський король утік до Сілезії. Поразка на Білій Горі остаточно засвідчила марність визвольних змагань повстанців [45, c.166].

Отже, чеське повстання 1618-1620рр. зазнало поразки. Не малий вклад для цього зробила Річ Посполита. Саме завдяки їй, в вирішальний момент боротьби (облоги Відня осені 1619р.), австрійському імператорові вдалося втримати :я при владі , а згодом перейти в контрнаступ.

Наслідки для обох сторін цього міжслов'янського конфлікту були визначальними для подальшого ходу історичного розвитку цих націй. Невдача виступу 1618-20рр. призвела до втрати Чехією політичної незалежності. Габсбурги встановили порядки, які негативно позначилися на економічному, політичному, культурному та релігійному розвитку чехів. Як писав Тейлор: „На місце чеської гуситської культури прийшла космополітична бароккова культура Контрреформації" [104,с.15].

За рахунок земель чеського рицарства збагатилися великі німецькі феодалу та католицьке духовенство. Тривало з новою силою онімечення Чехії. Утиски протестантів призвели до еміграції з країни 30 тисяч сімей ремісників, шляхтичів, що негативно вплинуло на подальший господарський та культурний розвиток Чехії.

У 1627р. перемогу реакції закріпив «Основний земельний статут». Чеські землі оголошувались спадковим володінням Габсбургів, які зосередили в своїх руках законодавчу і судову владу, дістали право призначати чиновників. Німецькі мова набула статусу державної [45,c.166]. Та хоча німців зрівняли у правах з чехами, останні не понімечилися, а стали більш космополітами [104,с.15].

Для Речі Посполитої, безпосереднім і найпершим наслідком втручання в чесько-австрійський конфлікт, стала польсько-турецька війна. Це було пов'язана з тим, що Бетлен Габор був союзником турків і введення польських військ в його володіння викликало невдоволення Порти. Іншим це менш важливим наслідком було те, що Річ Посполита не скористалася шансом приєднання до себе корінних польських земель Сілезії. Після визнання Чехії спадковими володіннями Габсбургів це стало в той час фактично неможливим. Невирішеність сілезького питання давало в майбутньому підгрунття до нового польсько-чеського конфлікту.

РОЗДІЛ II. ВІЙСЬКОВО - ПОЛІТИЧНІ МІЖСЛОВ'ЯНСЬКІ КОНФЛІКТИ В СХІДНІЙ ЄВРОПИ ДРУГОЇ ЧВЕРТІ – КІНЦЯ ХVІІ СТ.

§2.1 Російсько-польсько-українські взаємовідносини

20 - 40- хpp. XVII cт.

Невирішеність цілого ряду спірних питань між українським, російським і польськім народами в попередні часи , призвело до того що на протязі всього XVII ст. Східна Європа булла ареною постійних політичних конфлікті з. Вони носили на собі відбиток імперських прагнень польської і російської агресивної зовнішньополітичної доктрини, а тому в більшості випадків для їх вирішення застосовувалася збройна сила. Окрім того на цей період припадає піднесення національно визвольного руху українського і білоруського народів.

Російсько-польські відносини з початку 20 -х pp. були напруженими. Не зважак4И на Деулінське перемир'я обидві країни готувалися до подальшої боротьба за панування в східноєвропейському регіоні. Так наприклад, російський уряд під час польсько-турецької війни 1620 -21 pp., вів переговори з Кримом і Туреччиною про укладення антипольського договору. Проте Османська імперія не дуже прагнула зближення з Росією, а тому угода не була укладена.

Під час шведсько-польської війни 1626 -29 pp. шведський король Густав-Адольф переконував царя Михайла стати союзником Швеції й напасти на Польшу Але російський уряд відмовився порушити перемир'я без провокації з боку Польщі. До того ж в той час за допомогою іноземних інструкторів розпочалася реорганізація реорганізація московської армії [42, с.359].

Тим не менше Деулінське перемир'я мало припинити свою дію в липні 1633 р., а тому Московія і Річ Посполита почали вже з 1631 р. готуватися до війни. Перша з них, в наступній війні прагнула відвоювати втрачені землі і домогтися визнання Михайла Романова царем, а друга -хотіла захопити нові землі і п зсадити на російський царський престол Владислава.

В 1632 р.Земський собор прийняв рішення повернути Смоленськ. Завдання це полегшувала смерть польського короля Сигізмунда III Ваза і вибори нового монарха [47, с.326].Наприкінці 1632 р. російські війська почали похід протни поляків. Їх очолював«воєвода М.Шеїн, що прославився впертою обороною Смоленська під час