У травні 1659р. сейм затвердив Гадяцьку угоду, але в дещо зміненому варіанті. За ними чисельність козацтва зменшувалася з 60 до 30 тис. осіб, зберігалася унія, православні могли обіймати посади лише в Київському воєводстві, а у Брацлавському й Чернігівському навперемінно з католиками [42, с.387]. Договір по суті, означав відхід гетьманського уряду від ідеї створеним незалежної соборної Української держави і перехід на позиції федералізму. Гадяцька угода не була реалізована на практиці. Причиною цього став сильний опір козацької старшини і, особливо козацьких князів. Окрім того, польська шляхта також боялася, послаблення своєї роті в державі коли козацтво буде зрівняно з нею в правах [21, с.107]. Немалу роль відігравав і факт взаємної ненависті між поляками і українцями.

У жовтні 1658р. царський уряд, звинуватили польські правлячі кола в тому, щo вони спричинилися до укладення Гадяцької угоди, зірвав Віленське перемир'я і відновив бойові дії проти Речі Посполитої. На початку 1659р. в руках Москви опинилися майже вся Литва і Білорусь. В червні 1659р. царські війська почали наступ на Україну, але 9 липня вони були розгромлені під Конотопом армією І.Виговського, хана Мегмед-Гірея IV і загонами найманців [78, с.39].

Однак подальші дії козацької опозиції І.Виговського, зумовлені його прополmською політикою, призвели до того, що він змушений був зректися булаdb Гетьманом було обрано сина Б.Хмельницького - Юрія. 27жовтня І Переяславська козацька рада під тиском московського війська, ще оточувало місце його проведення підтвердила попередній вибір протектора в особі Москви і схвалила статті запропоновані росіянами. Вони відновили і поглибили залежність Війська Запорозького від московського царя [41,c.184].

З цих Перяславських статей почався процес поступового обмеження автономії України в складі Російської держави. Саме тут почала проявлятися різниця в дипломатичній ментальності українців і росіян. Козацькі політики, на дум у А.Яковліва, виховувались на європейській дипломатичній традиції, тоді як московська - на дикій азіатській, що часто використовувала підступні засоби [122, с.98].

В 1660р. польське військо, що спиралося на правобережну старшину, почал о наступальні операції проти росіян. Внаслідок військової компанії цього року московські війська зазнали поразки і 3 листопада було підписано акт капітуляції. Він передбачав роззброєння російського війська і повернення Речі Посполитій Києва і Смоленської землі. Ю. Хмельницькій, що вів боротьбу на стороні росіян, після численних поразок 17 жовтня 1660 р. уклав угоду з Польщею. Вона передбачала повернення козацької України до складу Речі Посполитої на умовах Гадяцького договору (за винятком статті про утворення князівства Руського) [42, с.389].

Основна маса козацтва і старшини не була задоволена укладенням договору (особливо на Лівобережжі). Тому в 1662 р. Хмельницький зрікся влади. На Правобережжі при підтримці Речі Посполитої гетьманом став П.Тетеря а на Лівобережжі - І. Брюховецький, що був ставленником Москви [78,с.41]. З цього часу козацька Україна була роздвоєна: один гетьман правив на Правобережжі; а один на Лівобережжі, причому лівобережні гетьмани були провідниками промосковської політики.

В 1663 р. польський король почав похід на Москву. Його підтримував Тетеря. Спільні польсько-тетеринські війська пройшли все Лівобережжя і дійшли до російського народу. Однак вони не зуміли взяти фортецю Сєвськ і в березні 1664р.відступили. Упродовж весни 1664 - січня 1665 pp. землі козацького Правобережжя були ареною жорстокої війни, в якій зійшлися загони Брюховецького, запорожців і росіян, з другого боку були полки Тетері підсилені татарами і поляками. Після того, як союзники Тетері в 1665р залишили його наодинці з ворогом, він залишив посаду гетьмана і виїхав до Польщі. При цьому він вивіз гетьманські клейнодиї Війська Запорозького [41,с.186]. Після нього гетьманом обрано П. Дорошенка.

Починаючи з 1665 р. між Варшавою і Москвою почалися переговори щодо Підписання миру. Це було зумовлено важким економічним становищем обид00х країн. В Росії почалася фінансова криза (пов'язана з випуском мідних монет), посилилися антифеодальні рухи. В Речі Посполитій також відчувалася гостра нестача фінансів, військо не одержувало зарплатні, а окремі загони відмовлялися виконувати накази короля. Окрім цього в цей час значка зросла небезпека для обох країн з боку Османської імперії [86,с.279].

В результаті довгих переговорів зо січня 1667р. в Андрусові між Росією і Річчю Посполитою було підписано перемир'я на 13 з половиною років Договір підсилив можливість спільного опору на випало турецько-татарські агресії [48,c.l40]. Москва і Варшава поділили між собою територію України, причому вона виявилася фактично роз'єднаною на 4 частини. Лівобережна Україна булла під владою Росії; західноукраїнські землі і північна частина Правобережжя перебували під безпосереднім управлінням Речі Посполитої; Запоріжжя визнавалося спільним володінням обох країн; на півдні Правобережжя функціонувала гетьмансько-старшинська держава очолювана П. Дорошенком [102,с. 111].

Тaким чином, Українська національна революція середини XVII ст. змінила обличчя Східної Європи, стала поворотним пунктом в істерії всього регіону Вона завдала непоправного удару Речі Посполитій, назавжди позбавити її становища великої держави. Докорінні зміни відбулися саме тоді коли між Україною і Росією було підписано Переяславську угоду. Внаслідок цього акту українсько-польська війна перестала бути внутрішньою справен; Речі Посполитої, а набула міжнародного статусу. В даній ситуації найбільш оптимальну позицію зайняла Москва. Вона зуміла дочекатися, коли обидві воюючі сторони виснажили одна другу і вступила в війну на стороні