На українському Правобережжі в цей час розгорнувся селянсько-гайдамацький рух – Коліївщина. Він був спрямований проти польської шляхти і католицького духовенства. Польський уряд звернувся до Катерини ІІ з закликом якнайшвидше кинути свої війська на придушення повстання. Царський уряд боячись поширення цього руху на власну територію придушив це повтання [103, с.175].

В 1768 р. розпочалася чергова російсько-турецька війна. Скориставшись цим барські конфедерати посилили свою боротьбу. Їх підтримали Франція і Туреччина, досить лояльною стала Австрія. В цих умовах Росія змушена була погодитися на поділ Речі Посполитої, який запропонувала Пруссія. В серпні 1772 р. спільними силами Австрії, Прусії і Росії було завдано поразки Барській конфедерації [49, с.173]. 5 серпня 1722 р. в Петербурзі були підписані австрійсько-прусський, австрійський і пруссько-російський трактати, що закріпили поділ Речі Посполитої. Росія згідно І поділу Речі Посполитої одержала Інфлянти і західну частину Білорусії [79, с.12].

Слід сказати, що І-ий поділ Речі Посполитої був для Росії вимушеним, оскільки він дав „можливість вдало завершити російсько-турецьку війну [100, с.72]. В політичних колах Європи внаслідок І поділу були оцінені як значний політичний прорахунок Росії, який не змогли компенсувати навіть умови Кючук-Кайманджирського миру [99, с.124]. Адже позиції Росії в Польщі були значно послабленими.

Незважаючи на невдачі реформ і І поділ Речі Посполитої, Станіслав Август і його оточення не полишали ідеї проведення реформ. Було створено Едукаційну (освітню) Комісію, створено вищий виконавчий орган держави – Постійну Раду, збільшено чисельність армії до 30 тисяч чоловік, проведено фінансову реформу. Появилася група осіб які рішуче виступили за проведення реформ, на чолі з С.Сташіцом і Г.Коллонтаєм. В 1788 р. почав роботу сейм, який відомий під назвою як Чотирьохрічний. Цей сейм піддався на провокацію Прусії і прийняв декілька рішень спряованих проти Росії. В березні 1790 р. було укладено польсько-пруський оборонний трактат спрямований проти Петербурга. Прийнято рішення про збільшення армії до 10 тис.чол. Було проголошено недійсними російські гарантії 1768 і 1775 рр. [49, с.174].

З травня 1791 р. сейм прийняв Конституцію. Вона проголосила спадковою королівську владу, було ліквідовано Liberum veto, зберігався федеративний устрій країни, проголошено поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову тощо. Реформи Чотирирічного сейму і особливо Конституція з травня викликали незадоволення в Росії і Прусії. Берлін ще влітку 1790 р. розірвав польсько-пруський оборонний союз. Петерург сприяв утворенню Торговицької конфедерації. На заклик її керівників у травні 1792 р. 100-тисячна російська армія вдерлася на територію Речі Посполитої. Катерина ІІ, пізніше, в маніфесті 27 березня 1793 р., пояснить вступ своїх військ і поділ Речі Посполитої наміром не допустити поширення Великої Французької революції і турботою про населення Польської держави [14, с.332].

Опір польських військ було зламано. Вже в серпні 1792 р. російські війська і конфедератиоволоділи Варшавою. 23 січня 1793 р. в Петербурзі було підписано угоду між Росією і Прусією про поділ Речі посполитої. Росії відійшла ценнтральна частина Білорусії, Києвське, Брацлавське і Подільське воєводства. Річ Посполита з територією у 227 тис.км.2 і населенням 4,4 млн осіб опинилися під протекторатом Росії. Росія одержала право вводити свої ввійська в Польщу, уря Речі Посполитої був позбавлений права укладати договори без дозволу Петербурга. Сейм прийняв нову Конституцію, що була більш обмежена ніж попередня [49, с.176].

Після ІІ поділу Речі Посполитої країна переила політичну й економічну катастрофу. В країні росло незадоволення. Стало зрозумілим, що могутні сусіди на досягнутому не зупиняться. Тому в 1793 р. розпочалася підготовка до повстання. В березні 1794 р. повстання почалось. Його очолив Т.Костюшко. Серед повсталих користувалися популярністю ??? Великої Французької революції.

Повсталі здобули перемогу під Рацлавіцами, захопили Варшаву, поширилося і на Велике Князівство Литовське. 7 травня Т.Костюшко видав універсал, що звільняв селян з особистої залежності, селяни отримали право на спадкове володіння обролюваної ними землі тощо. Створено Найвищу Національну Раду. Проте з приходом більших російських і пруських військ повсталі опинилися в скрутному становищі – 6 червня Т.Костюшко зазнав поразки під Щекоцінами, пізніше під Мацейовіцами. 9 листопада капітулювала Варшава [49, с.178].

Придушення пвстання 1794 р. потягло за собою ліквідацію Речі Посполитої. На основі олсійсько-пруського і російсько-австрійського договорів 1795 р. відбувся ІІІ поділ Речі Посполитої. Росія згідно нього отримала Західну Білорусію, Литву, Курляндію і частину Волині [48, с.550]. А Польща остаточно втратила свою державність.

Таким чином, протягом усього ХVІІ ст. Річ Посполита існувала на межі загибелі. В цьому значну роль відіграли як внутрішні чинники (недосконалий політичний лад, невирішеність національного і релігійного питань) так і зовнішні (сусідство з могутніми на той час країнами).

В решті-решт це призвело до зниження з політичної карти світу Речі Посполитої. В цьому є немала заслуга Російської Імперії. Якщо до середини ХVІІІ ст. Росія намагалася зберегти в Польщі свій переважаючий вплив, то в другій половині ХVІІІ ст. вона змушена була піти на поступки Прусії і Австрії і погодитися на поділи Речі Посполитої. Тому важко не погодитися з твердженням П.Стегнія що „… Річ посполита для Росії була не об’єктом, а скоріше засобом політики…”[100, с.71].

Поділи Речі Посполитої фактично ліквідували Вестфальську систему, що була створена у 1648 р. На півтора століття, аж до 1917 р. „польське питання” стало основним подразником в зовнішній політиці Росії, суттєво пригальмували її інтеграцію в європейську співдружність.

§ 3.2. Колонізаторська політика Російської імперії на українських і білоруських землях.

Російська адміністрація з початку ХVІІІ ст., вела активну політику,