Серед сучасних російських історичних праць відмітимо колективну роботу А.Орлова, В.Георгієва, П.Георгієвої, Т.Сивохіної “История России” [74]. Ця праця незважаючи на нові трактування окремих подій зберігає в собі окремі залишки Радянсько. Так повстання Б.Хмельницького, на думку авторів, мало за мету об’єднання з Росією.

Серед праць іноземних авторів відзначимо дослідження В.Серчика “Речь Посполитая и козачество в первой четверти ХVІІ века” [87] Автор проаналізував відносини між польським урядом і козаками. Цікавий фактичний матеріал міститься в роботі “История Польши с древнейших времен до наших дней” [38], “Чешский вопрос: политические взаимоотношения Западной и Восточной Європи в первий период Тридцатилетней войны” [76], в парці білоруських авторів “история Белоруси” [43].

Проаналізувавши далеко не всі джерела і літературу ми поставили перед собою мету і завдання. Мета нашої дипломної роботи полягає в об’єктивному і всебічному висвітленні військово-політичних і міжслов’янських конфліктів другої половини ХVІ – ХVІІ ст..

Не претендуючи на вичерпне висвітлення мети, автор поставив перед собою такі завдання:

з’ясувати витоки і причини міжслов’янських протиріч;

простежити хід конфліктів між слов’янськими народами;

визначити основні ідеологічні концепції, якими керувалися досліджувані країни в своїй зовнішній політиці;

вивчити можливі альтернативи у вирішенні спірних питань;

з’ясувати наслідки міжслов’янських конфліктів і їх вплив на подальший хід історії.

Під час роботи над темою “Військово-політичні міжслов’янські конфлікти другої половини ХVІ – ХVІІЫ століть” автор підходив до розв’язання дослідницьких завдань, керуючись принципами історизму і об’єктивізму. В процесі дослідження автор використовував методи порівняльного аналізу, аналізу і синтезу однотипних фактичних даних та проблемно-хронологічний підхід у викладі матеріалу.

Наукова новизна дипломної роботи полягає в тому, що в ній зроблено спробу грунтовніше і глибше дослідити проблематику міжслов’янських відносин. Автор при написанні праці враховував здобутки вітчизняної і іноземної історіографії, що дало змогу повніше дослідити обрану тему.

Практичне значення полягає в тому, що зібраний та узагальнений матеріал, на наш погляд може бути використаний учнями, студентами, вчителями і всіма тими хто цікавиться даною проблемою для своїх власних цілей.

Структура роботи, складається з вступу, трьох розділів, кожен з яких має по три параграфи, висновку і списку використаних джерел і літератури.

РОЗДІЛ І. МІЖСЛОВ'ЯНСЬКІ ПРОТИРІЧЧЯ В ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНІЙ ЄВРОПІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVI - ПЕРШОЇ ЧВЕРТІ XVII СТ.

§1.1 Російська - польські взаємостосунки другої половини XVI – першої чверті XVII cт.

Вивчаючи дану проблему слід зауважити, що монголо - татарська навала в середині XIII ст. остаточно зруйнувала соціально-економічне і політичне життя колись могутньої Київської Русі. Це спричинило до зміни геополітичної ситуації в східноєвропейському регіоні. На перші ролі в цей час виходить Велике Князівство Литовське. Одночасно посилюється Польща. Caмe ці дві держави боролися за державно-правову і культурну спадщину Київської Русі.

Литовська держава до середини XIV ст. захопила білоруські і значну частину українських земель(Київщину, Чернігівщину, Переяславщину. Поділля і частково Волинь). Польща в 1387р. захопила землі Галицько-Волинської держави, що припинила своє існування [36, с.22].

В останній чверті XV - на початку XVI ст. на політичну авансцену виходить Московське князівство, яке на протязі яких-небудь 50рр. (з 1471 по 1521р.) зуміло об'єднати Північно-східні руські землі [105, с.17]. Московські правителі з цього часу починають посягати на „київську спадщину".

Зазначимо, що всі держави прагнули ідеологічно обґрунтувати свої претензії на сусідні землі. Литовська сторона, намагаючись довести правомірність своїх посягань на руські землі, опиралася на „право меча". Це вже прослідковується в білорусько-литовських літописах широкої редакції. які побачили світ в першій половині XVI ст. [83, с.176].

Московські князі найбільш вдало зуміли обґрунтувати свої агресивні плани Так, постала доктрина так званого „третього Риму"". В ній проголошувалося, що після падіння Риму й Константинополя Москві було призначено стати третьою вічною , всесвітньою імперією [103, с.105]. В 1474р. Іван ІІІ присвоїв титул „государя всієї Русі" й проголосив, шо всі землі колишньої Київської Русі мають належати Москві [36,с.123]. Ця формула була причиною і формальним приводом литовсько-московських війн. Так, у 1515р. Король Сигізмунд у загостренні відносин між Литвою і Московією, вбачав головну вину московського князя, що присвоїв цей титул [42, с.350].

Посиленню агресивних планів російських правителів сприяла їх підтримка з боку православної церкви. А визнання за митриполитом Іоною, що перебував в Москві, юрисдикції над всім православним населенням Литви і Польщі, створювали прецидент для висування територіальних претензій до урядів цих країн з боку Росії [36, с. 122]. Прагнучи применшити права литовських князів, в Москві було складено свій варіант родоводу Гедиміновичів. Згідно нього принижувалось походження литовських володарів і ставилось їх на нижчу ступінь від московських правителів. За цим переказом, Гедиміновичі - це васали московського князя [83, с.168].

Саме ці всі теорії стали ідейним обґрунтуванням зовнішньополітичної агресивності Московської держави. Першим виявом цієї агресії було, ініційоване Іваном III, розграбування Києва татарами в 1482р. [83, с.154]. Цей акт був передумовою до чисельних московсько-литовських війн кінця XV-першої половини ХVІ ст.

Ha середину XVI cт. Польща була такою ж агресивною державою як і Московія. Попри всі істотні відмінності в політичному і культурному житті, вона як і Москва хотіла завоювати українські і білоруські землі. Польська еліта керувалася ідеєю давньої приналежності руських земель до Польщі, від якої вони начебто були відірвані [95, с.18]. Ця ідея була сформована ще в XIV ст. Так, приймаючи Ягайла