Реферат

на тему:

Києво-Могилянська академія

Протягом всієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури, ніж Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм специфічних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самосвідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру й національну свободу. Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд для англійців, Сорбонна для французів, Карловий університет для чехів, Ягеллонський — для поляків.

Ще до виникнення Києво-Могилянської колеґії, згодом академії, . на землях, населених українцями, вже існували школи вищого типу, засновані переважно домініканами та ієзуїтами. 3 книги Антуана Жобера "Лютер і Могила" (Париж, 1974) дізнаємось, що в кінці XVI — на початку XVII ст. в Україні існувало близько десяти таких колеґій. А генеузці заснували свою колеґію в Києві ще століттям раніше. Всі ці заклади не могли не підносити і не поширювати серед місцевого населення ідей значення освіти й науки в суспільному житті. Але через конфесійнокультурну відмінність і відчуженість життя українського народу від його духовних традицій ці ідеї не могли тут глибоко вкорінитися.

Попри всю їхню привабливість вони слугували справі покатоличення та полонізації української молоді, відривали її від мови, віри, звичаїв, духовних і моральних традицій власного народу, вели до втрати нею національної ідентичності. Прилучення до універсалій європейської культури здійснювалося в цих колеґіях і школах не через органічне поєднання загальнолюдського й національного, а через відторгнення від вітчизняної основи. Для українського наро-ду, який боровся за своє виживання, збереження й передачу наступним поколінням своєї культури, ці школи були непридатними, оскільки вели до цілком протилежних результатів. Тому українські інтелектуали шукали шляхів до піднесення рівня власної освіти і використання нею здобутків у галузі науки й культури інших народів.

Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом, що відповідав запитам і потребам духовного життя укра-їнського народу в період радикальних світоглядних і суспільнополітичних змін, народновизвольної боротьби, формування національ-ної церкви та держави.

Виникненню Києво-Могилянської академії передував культурно-національний рух, що в умовах посиленого наступу на соціальні й духовні інтереси українців, який чинився правлячими колами Речі Посполитої, швидко набрав характерних особливостей. Свідомі громадяни, світські й духовні, інтеліґенція і козацтво об'єдналися до справи захисту духовних та національних інтересів України. Найголовнішим завданням вони вважали виховання громадян, гідних своєї історії й відповідальних за майбутнє вітчизни. Шлях до цього торували через освітню й культурну діяльність, віру.

Поступово центром духовного життя стає Київ. До Києва потягнулися культурно-освітні діячі з різних земель України.

Серед них були письменники, поети, педагоги, перекладачі, вчені, богослови, книговидавці, ґравери, художники. Це Захарія Копистенський — письменник, автор історичного твору "Полинодія" (1622); Павло Беринда — лінґвіст, ґравер, енциклопедист, автор "Лексикону славеноросского" (1627), удостоєний в Києві титула "архитипографа церкви Руської", Тарасій Земка, письменник, знавець мов, редактор; Лаврентій Зизаній — автор підручників для шкіл, педагог, "муж словеснійша, дидаскал і витія"; Кирило Дорофеєвич, Олександр Митура, Тарасій Вербицький, Андрій Ніколаєвич та інші.

Просвітники гуртувались навколо друкарні Києво-Печерського монастиря під покровом його архімандрита Єлисея Плетенецького.

Діяльність Лаврського гуртка справляла помітний вплив на патріотичні почуття громадян, на їх бажання прислужитися загальним інтересам. До них належала й знатна киянка із шляхетського роду Волині Галука Гулевичівна (Єлизавета Василівна Гулевичівна-Лозчина (1577—1642)). 15 жовтня 1615р. вона вписала до Київських маґістратських книг дарчу, за якою свій дім з землею і "всіма до нього належностями" дарувала під фондування монастиря й школи для дітей "народу руського православного... А щоб тая фундація скуток свій брала,— писала Гулевичівна,— то зараз... в той двір... школу впровадила й впроваджаю". Таким чином, 15 жовтня 1615 р. розпочала свою діяльність школа, яка ввійшла в історію як Київська братська школа, родоначальниця Києво-Могилянської академії.

Коли Галшка Гулевичівна дарувала свою землю на школу й монастир, цим вона підтримала Київське братство, яке на той час формувалося в Києві, але, не маючи пристанища, ще не заявило про себе. Тепер Київське братство мало свою землю, юридичну адресу. Братству, під його опіку й передавала Галшка засновану нею школу. Варто підкреслити, що вчені Лаврського гуртка також вступили до Братства, що мало неабияку вагу в становленні та розвитку Київської братської школи. За дарчим записом Гулевичівни, на дарованій нею землі фундувалася не лише школа, а й монастир. То була також традиція українських братств: вони гуртувались біля монастирів або створювали їх з метою підтримки шкіл, їхніх учителів й неімущих учнів, друкарень тощо. Таким став і Братський Богоявленський учительний монастир у Києві, історія якого тісно пов'язана з історією Києво-Могилянської академії. Першу церкву — Богоявленську з приділом Благовіщення — збудував у ньому гетьман Петро КонашевичСагайдачний.

1693 р. на місці старої дерев'яної церкви гетьман Іван Мазепа звів нову — кам'яну, в козацькому бароковому стилі. Вона стала окрасою всього Києва, провідним архітектурним центром Подолу. На жаль, 1934 р. Богоявленський храм було зруйновано радянською владою, яка завзято боролася з традиційною духовністю українського народу.

Велику підтримку Братська школа отримала від гетьмана Війська Запорозького Петра Конашевича-Сагайдачного. Він був не лише талановитим полководцем, але й мудрим політиком, добре розумів значення національної освіти й виховання. Є дані, що вже в Острозькій школі, вихованцем якої був Сагайдачний, він цікавився справами захисту вітчизни й православної релігії від утиску чужинців.

1620 р. гетьман Сагайдачний