Відомо, що, починаючи від Петра I, ведеться наступ на українську мову, мета якого — її знищення. Провадиться ряд заходів, "дабы народ малороссийский не почитал себя отличным от великороссийского", в тому числі приймаються закони про заборону друку (1720), а потім — і викладання українською мовою. Академії спочатку "рекомендується" перейти на російську мову, а з 1784 р. суворо забороняється читати лекції "сільським діалектом" (тобто україн-ською мовою), а лише російською і обов'язково "с соблюдением выговора, который соблюдается в Великороссии". Незважаючи на заходи російського царизму щодо русифікації Академії, як і всієї України, українська літературна мова, в розвиток якої зробила свій внесок і Академія, у всій красі зазвучала в творах I. Котляревського, Т. Шевченка та ін. українських поетів і письменників.

Вивчалися в Академії поетика — мистецтво складати вірші, а також риторика — цариця мистецтв, вміння красиво і вірно висловлювати думку. Поетика й риторика були найулюбленішими предметами студентів. Особливо студенти цікавились тими видами поезії, які мали практичне застосування. Це канти й елеґії, які можна було присвятити шановним людям, виголосити їх на громадських, церковних, академічних чи сімейних святах. Не менш популярними були й промови — поздоровчі, вітальні, прощальні, іменинні, весільні, а також на випадок народження чи смерті, перемоги, судового акту, церковного свята тощо. Студентикрасномовці завжди були бажаними гостями на різних урочистостях, за що отримували щиру подяку й матеріальну винагороду.

В Академії складаються свої традиції: поетичні змагання — читання віршів різних епох, різними мовами, в тому числі й власних, викладачами й студентами: увінчання вправних віршотворців лавровими вінками з присвоєнням звання "лавроносного поета" (лауреата). Ні одне академічне свято, ні одна знаменна подія в Академії чи місті не відбувались без поетів. Дні ангела ректора, префекта чи професора, дні свят — особливо Різдва і Великодня, відвідини Ака-демії митрополитом чи іншими почесними гостями, вибори до студентського товариства (конґреґації), походи за місто — все це було благодатною нагодою для віршування, для виявлення молодих талантів, справжнім святом для студентів і всіх киян.

Від О. Митури й до Г. Сковороди формується академічна, власне, київська, поетична школа. Відомими поетами, які вийшли з Києво-Могилянської академії, були: ректор Касіян Сакович, Чернігівський архієпископ Лазар Баранович, митрополит Тобольський Іоан Максимович, професори Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Ґеорґій Кониський, добре відомий Григорій Сковорода та ін. На "російський ґрунт" прищепили в XVII ст. "руський вірш" могилянці Єпифаній Славинецький, Симеон Полоцький та Стефан Яворський (він вважається засновником російської силабічної поезії).

Завдяки любові до поетичного слова, яка прищеплювалась студентам Київської академії, ми маємо сьогодні безцінне "Слово о полку Ігоревім". В рукописі, зробленому із списку XVI ст., "Слово" зберігалося в бібліотеці вихованця Академії Івана (Іоіла) Биковського. Як і багато інших могилянців, він був викликаний до Росії, працював в Шляхетському кадетському корпусі, згодом став архімандритом Спасо-Ярославського монастиря і ректором Ярославської семінарії.

I всюди з Биковським була його бібліотека, якою він люб'язно дозволяв користуватися всім книголюбам. Так "Слово" опинилося в руках доброго знайомого архімандрита оберпрокурора Синоду О. Мусіна-Пушкіна. Опрацьоване палеографом і археографом Миколою БантишКаменським, також могилянцем, "Слово" було видане 1800 р.

В Києво-Могилянській академії зародився і став професійним театр. Студенти під проводом викладачів готували драми й трагікомедії. У народі ж особливо великою популярністю користувалися вертеп, інтермедія. Студенти самі готували інтермедії, драми, розучували канти й пісні, виготовляли все необхідне для вертепу. На ярмарках, в селах — біля церков, на майданах, на цвинтарях — вони розігрували свої дійства. Слухачі й глядачі з радістю й захопленням сприймали нехитру студентську музу, щедро винагороджуючи "тружеників науки".

Києво-Могилянська академія була центром філософської думки в Україні. Особливе місце серед філософів Академії належить проф. Інокентію Ґізелю, Йосифу КононовичуГорбацькому, СтефануЯворському, Теофану Прокоповичу. До речі, Теофан Прокопович започаткував в Академії (і в усій тодішній Російській імперії) вищу математику.

У другій половині XVIII ст. було відкрито спеціальні класи чистої математики, де викладалися алгебра та геометрія, й змішаної математики, де викладалися механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, тригонометрія, астрономія, гідрографія, математична хронологія, цивільна й військова архітектура. Відомим викладачем математики був також професор Іреней Фальковський.

Що стосується архітектури, то хоча спеціального архітектурного класу не було, студенти отримували добрі знання з цього фаху на уроках малювання. Прикладом може бути діяльність визначного випускника Академії Івана Григоровича-Барського, киянина, архітектора і будівничого, якому в Києві належать понад 30 споруд. Серед них ротонда "Самсон", церкви Миколи Набережного, Покровська, Надбрамна в Кирилівському монастирі тощо.

В Академії започатковуються природничі науки — астрономія, біологія, мінералогія, зоологія та інші, які поступово відділяються від філософії.

1802 р. відкрито медичний клас, але природничі знання, які давала Академія, вивчення творів Авіценни, Везалія, Бекона, Гіпократа, а також чудове знання латини часто були вирішальними у виборі шляху випускниками Академії. Вони йшли навчатися до медичних закладів Європи, а з другої половини XVIII ст.— й до госпітальних шкіл Росії.

В Києво-Могилянській академії освіту здобували такі відомі медики: основоположник акушерства, ботаніки й фізіотерапії Нестор Максимович Амбодик, родом з с. Веприк на Полтавщині; Іван Політика, професор Кельнської академії, головний лікар Петербурзького генерального госпіталю, родом з м. Ромни; Данило Самойлович, який довів можливість протичумного щеплення, почесний член 12