У першій половині XVIII ст. в Академії навчались такі відомі згодом діячі російської науки й культури, як Костянтин Щепін, перший російський доктор медицини, до речі, помер в Києві, куди прибув добровільно допомагати киянам у боротьбі з чумою; Андрій Денисов, основоположник російського документального джерелознавства й палеографії; Михайло Ломоносов, який прийшов до Києва 1734 р., будучи студентом Московської слов'яногреколатинської академії. I хоча його перебування в Києві було недовгим, але, безсумнівно, послужило розвиткові таланту майбутнього вченого.

Немало українців, вихованців Київської академії, стали відомими державними діячами Росії. Це Петро Завадовський із села Красновичі на Чернігівщині, згодом граф, голова Комісії по складанню законів Російської імперії, міністр освіти; Олександр Безбородько, з сім'ї генерального писаря села Стольне на Чернігівщині, згодом князь, "директор пошт", канцлер, таємний радник Катерини II; Дмитро Трощинський з козацької сім'ї на Полтавщині, згодом міністр юстиції й земельних наділів; Андрій Італинський із сім'ї священика Лубенського полку, згодом доктор медицини, почесний член Римської академії, російський посланник у Римі й інші.

У Київській академії постійно навчались білоруси. Серед них — відомий майбутній вчений Симеон Полоцький. Києво-Братську школу в 30х рр. XVII ст. очолював Хома Євлевич з Могилева.

Могилянці були засновниками ряду шкіл в Росії й Білорусії. Так, Єпифаній Славинецький — вчений, педагог, письменник, філософ і богослов — відкрив в Чудовому монастирі першу в Москві греколатинську школу; С. Полоцький, просвітитель, вчений, поет відкрив у Спаському монастирі школу, яка стала попередницею Слов'яногреколатинської академії.

Особливо великого розвитку набула діяльність києвомогилянців у Росії в перші десятиліття XVIII ст. Ними були засновані школи й семінарії майже у всіх містах Росії — Москві, Петербурзі, Смоленську, Ростові Великім, Тобольську, Іркутську, Архангельську, Холмогорах, Твері, Білгороді, Суздалі, В'ятці, Вологді, Коломні, Рязані, Пскові, Устюзі, Астрахані, Костромі, ВолодимирінаКлязьмі та ін. містах. Вчителями у цих школах переважно були випускники Академії.

В Могилеві архієпископом, просвітником і вченим, вихованцем й ректором Академії Ґеорґієм Кониським було відкрито семінарію, що стала центром освіти й науки в Білорусії.

Великою подією для російської культури було відкриття Мос-ковської слов'яногреколатинської академії (1701 р.) — першого вищого навчального закладу Росії. Відкрив її вихованець, професор і ректор Київської академії, митрополит Рязанський і Муромський Стефан Яворський (1658—1722). Він же був її першим протектором. 3 1701 по 1762 р. у Московській академії на викладацькій роботі

було 95 професорів з Києва. За цей час на посаді ректора (21 чол.) і префекта (25 чол.) було відповідно 18 і 23 києвомогилянці. Працювали у Росії такі визначні вчені, вихованці Академії, як Теофан Прокопович, Стефан Яворський, Сильвестр Кулябка, Гавриїл Бужинський, Теофіл Кролик. Так звана "вчена дружина" Т. Прокоповича заініціювала Академію наук Петербурга, сприяла проведенню державних реформ, гуртувала навколо себе культурних діячів Росії, серед яких були В. Татіщев, Я. Брюс, А. Кантемир, А. Волинський та ін.

"Мала завжди в достатку вчених людей Академія Київська... I від неї, аки від преславних оних Афін, вся Росія джерело премудрости черпала",— так констатував роль нашої прославленої школи в російському освітньому русі ректор Московської академії, архієпископ Смоленський Гедеон Вишневський.

Культурні зв'язки Києво-Могилянської академії сягали далеко за межі нашої країни. Іван Франко оцінював Києво-Могилянську академію як "інституцію значною мірою інтернаціональну, вплив якої простягся далеко за межі України". В Академію по науку приходили, окрім росіян і білорусів, волохи, молдавани, серби, боснійці, чорногорці, болгари, греки і навіть італійці, один з яких, Костянтин Секура, що прибув до Академії з Венеції 1743 р., писав: "Зачувши, що щасливо різними вченнями процвітає Академія, залишив вчення римське ... й пустився на глас Академії".

Культурні діячі Сербії, Болгарії постійно зверталися з проханням надіслати вчителів із "славетної Академії Київської". Групу студентів Академії, філософів та богословів, 1733 р. було направлено до Сербії. Очолив її Мануйло Козачинський, згодом — відомий письменник, філософ, культурний діяч. Ними було реорганізовано на зразок Києво-Могилянської академії школу в м. Карловець, відкриті школи в інших містах Сербії. Ряд відомих письменників, істориків, просвітників, художників, педагогів Сербії отримали освіту в Київській академії.

Вчені України не стояли осторонь світової науки і культури. Цьому сприяло навчання академічної молоді в університетах Польщі, Італії, Німеччини, Чехії, Нідерландів, Австрії, Англії, Франції, Швеції. Повертаючись, молоді вчені працювали переважно в Академії, а також в деяких інших навчальних закладах та установах України і Росії.

Такі вчені, як Симон Тодорський, Гавриїл Бужинський, Варлаам Лащевський, Т. Прокопович, Т. Кролик та ін. підтримували зв'яз-ки з ученими зарубіжних країн, зокрема університетів Галле і Кеніґсберга, Берліна і Брандебурґа, Константинополя. Міжнародні зв'яз-ки українських науковців сприяли збагаченню вітчизняної духовноїкультури й культури інших народів, зміцненню дружніх відносин-між ними.

Таким чином, з Києво-Могилянською академією, що заклала основи вищої освіти в нашій країні, пов'язаний надзвичайно важливий етап у розвитку освіти, науки, філософії, образотворчого мистецтва, у формуванні світогляду українського народу. Поширення Академією освіти, ідей гуманізму і просвітництва сприяло загальному суспільному прогресові, вихованню в народі почуття