У найдавніших літописців, які щедро черпали зі скарбниці усної народної творчості. Вміщені у „Повісті минулих літ” перекази і легенди про Аскольда і Дира важливі для них не лише самі по собі. Вони вводять читачів у коло сказань про Олега Віщого. Такий безпосередній зв’язок між Аскольдом і Олегом навіть у найдавніших літописах призвів до того, що у пізніших зводах, головним чином ХVII ст., взяття Києва Олегом ставиться у пряму залежність від невдалого походу його попередників на Візантію. Звичайно ж нема ніякого зв’язку, і не лише хронологічно між походом Аскольда на Царгород і походом Олега на Київ.

Такого зв’язку не бачить і Нестор, детально оповідаючи про взяття Києва Олегом [ 1. с.42] . Окрім того, в оповіді літопису про захоплення Києва Олегом немало розбіжностей. Наприклад, незрозуміло, чому раптом Аскольд і Дир довірливо відповідають на заклики невідомої їм людини і вирушають, та ще й без охорони, на безлюдний беріг Дніпра. Не дивно, що дореволюційна наука скептично ставиться до цього свідчення Нестора.

Але по при всю легендарність і нібито алогічність повість про утвердження Олега у Києві відобразила одну з найважливіших процесів утворення державності. Близько 882 року Північна Русь була приєднана до Південної, влада київського князя поширювалася на головні землі східних слов’ян. Академік Б.Д. Греков відзначив з цього приводу [ 2. с.25]. Звичайно, не Олег об’єднав Північну Русь з Південною. Так думати – означало б абсолютизувати роль особи в історії. Ця подія була наслідком тривалого визрівання соціально-економічних і політичних процесів у східнослов’янському суспільстві, відомих нам із творів візантійських, арабських і західноєвропейських авторів і відображення в археологічному матеріалі.

Політичне об’єднання Півночі и Півдня було підготовлене також наявністю економічних, торгових зв’язків між різними давньоруськими землями: торговий шлях „із варягів у греки”, що з’єднував Новгород із Києвом[ 10. с.44] Олег офіційно визнав Київ столицею східнослов’янської держави, що швидко формувалася. Ця заява зверталася проти Новгороду, який до того часу мав провідне місце, як осідок сеньйора варязьких князів і найсильніша база варягів. Але Київ мав кращі умови на столицю Східної Європи, лежав по середині балтицько-чорноморського шляху і ближче до великих центрів торгівлі – Візантії і хозарської держави, а також мав старші і глибші державні традиції. Київ, як столиця, став головним осередком військових сил. Поруч з Києвом осередок держави творили городи Чернігів, Переяслав, Любеч.

Князь Олег – є одним із найтаємничіших персонажів раннього періоду історії Київської Русі. Наука не має вірогідних відомостей ні про його соціальний стан, ні про походження, ні про будь-які родинні стосунки з Рюриком і його сином Ігорем. Літопис оповідає, що він був з роду новгородського князя Рюрика: Рюрик перед смертю передав йому князівство і опіку над своїм сином Ігорем. В 882 р. Олег зібрав військові сили північних племен та варягів і рушив на південь. На дніпровому шляху він здобув Смоленськ, Любеч, врешті Київ. У Києві він наказав убити Аскольда і Дира, як самозванців, і взяв владу у свої руки, як легальний володар. Він прибрав титул великого князя руського.

Пізніше літописці по-своєму намагалися осмислити факт захоплення особою некнязівського походження „золотого” київського столу. Іоакимівський літопис дуже пізнього походження оголошує Олега варягом, „князем Урманським” (тобто норманським) і шурином Рюрика, про що сповіщається в( „історії Російській”, В.М. Татищева). В іншому використаному цим істориком пізньому літописі – Розкольничому, Олег названий „вуєм”, тобто дядьком Ігоря по матері. До цього Татищев додає, що у деяких відомих йому джерелах Олег іменується братом Рюрика. [18. с. 27]

Вважаємо, що Олег не був членом сімейства Рюрика, а захопив владу у Києві, спираючись на віддану йому дружину і прикриваючись ім’ям „законного” претендента Ігоря. Певно, він зумів використовувати силу, перетворити Ігоря в слухняну маріонетку. Тривале і вдале правління Олега в Києві – незаперечний факт, що підтверджується не лише літописом, а й іноземними джерелами. Та легкість, з якою Олег захопив Київ і усунув Аскольда, здавна викликає подив істориків. Однак не варто забувати, що замість реальної картини його утвердження у центрі держави Нестор умістив у літопису фольклорну легенду. Насправді усе, мабуть, було інакше. Можливо має рацію П.П. Толочко, котрий вважає, що Аскольд став жертвою не стільки Олега і його воїнів, скільки власних бояр, яких не влаштовувала його політика.

Чи важко, чи легко, але у 80-х р. ІХ ст. Олег таки став князем у Києві. Детально і яскраво оповівши, як кмітливо він заволодів містом, Нестор майже з протокольною сухістю і лаконічністю повідомляє про перші кроки нового князя, по суті першого загально руського володаря.

1.2 Взагалі уряд Олега докладав енергійних зусиль до приєднання раніше незалежних від Києва племінних союзів. Зиписи наступних трьох років у зворі Нестора напружену й інтенсивну діяльність київського уряду на чолі з новим князем, спрямованому на подальше підкорення до того часу автономних союзів племен. У 883 р. Олег почав воювати проти древлян і підкорює їх, беручи з них дань „по чорній куниці”. На наступний рік Олег пішов війною на сіверян, радимичів, полян.

Сіверяни які підлягали хозарам, хозарська держава почала вже підупадати і сіверяни добровільно піддалися під владу Києва; зате дістали меншу дань. Ходив