В червні великий торговий флот виїздив із Києва, спинялися ще на два – три дні коло Витечива, а далі плевли до порогів. Пороги вже в Х ст., поруч зі слов’янськими назвами, мали назви також чужосторонні, головне скандинавські, що вказує на міжнародне значення дніпрового шляху. Нижче порогів флот затримувався при острові св. Григорія, тобто Хортеці, низу – при острові Березані. Там човни готування до морської дороги. Морем пливли попри береги, повз гирло Дністра та Дунаю і різні пристані, до Константинополя.

Київ відновив свої торгові зв’язки зі Сходом. Арабські пісьменники прикладають тепер до Русі ті вістки, які перше мали про слов’ян. Терен торгівлі Києва поширився аж до Месопотамії. Зрештою руські купці бували також в Єгипті, Олександрії. Торгові зв’язки були, певно, унормовані окремими умовами: держава пробивала шлях своїм військовими силами [20. с. 106].

Київська Русь почала складатися і розвиватися, як політична держава, її створили руські люди, які були переважною більшістю її населення. Разом з тим в Київській Русі жило понад 20 різних народів. Розсиляючись простором східної Європи, слов’яни спілкувалися з багатьма етносами, що з давніх-давен жили там із скіфами, сарматами.

Давньоруська держава часів Олега залишалася все ж таки не досить консолідованою. Влада київського князя в землях племінних княжінь була ще слабкою, часом формальною, а система управління, стягання данини і судочинства – примітивними і діяли час від часу, коли наїжджали княжі дружинники з Києва. Та країна була, як на свій час, економічно розвинутою й мала велику військову потугу, про що свідчить сама можливість здійснення грандіозного походу Русі на Візантію 907р.

В часи князювання Олега пожвавився економічний розвиток суспільства. Розбудувався стольний град Київ. Однак східнослов’янська етнокультурна спільність залишалась не досить згруповано політично. Будівництво держави було продовжене за наступника Олега – Ігоря.

Розділ ІІ Політична діяльність Олега

2.1 Зовнішню політику своєї держави Олег повів широкими шляхами. Він скоро зорієнтувався в основних проблемах Київської держави – не без допомоги, можна здогадуватись, київських „лутчих людей”, що знали традиції давнього розвитку свого міста. Він звернувся проти двох держав, що експлуатували природні багатства східної Європи і старалися її взяти під свій вплив – проти хозарів і Візантії. З хозарами він зайшов у конфлікт через те, що взяв під свою владу радимичів і сіверян, що до того часу були хозарськими донниками. Пізніше він ударив на хазарське місто Самба рай. У цій війні він виступив, як союзник Візантії, яка поборювала конкуренцію хозарів. Але хозари зуміли закінчити небезпечну війну угодою.

З Візантією йшла боротьба за чорне море. Греки вороже ставилися до торгової експансії Києва і намагалися затримати чорноморську торгівлю у своїх руках. Але Олег великим флотом замкнув Константинополь, так що греки були примушені до переговорів.

Цю своєрідну громадянську війну він вів винятково за допомогою власних дружинників, кіноти, здатної здійснювати тривалі й швидкі рейди. Малочесленне, але добре озброєне і навчене князівське військо без особливих труднощів долали опір не організованих мас древлян радимичів та інших племінних союзів. Князь Олег, мабуть першим в історії Давньої Русі, збирає величезне військо з усієї підкореної Києвом території. Варто зауважити, що серед об’єднаних у державі союзів племен літописець називає ще й північний в’ятичів, західних хорватів і південних дулібів. Ось виявляється підкорення яких племен був зайнятий Олег у не заповнені Нестором 20 літ (886 – 906 р.) свого князювання в києві. З нез’ясованих вченими причинами ці масштабні воєнні експедиції Олега не відображені у візантійських джерелах. Можливо, це пояснюється імператорською погордою: неприємно згадувати про переможну компанію руського князя проти візантійського війська. Та як би таки не було, науковці можуть користуватися нині лише „Повістю минулих літ” та іншими літописами і намагатися витлумачити їх часом легендарні оповідання. [7 с. 50]

Фахівцеві-історик не може не впасти в око певна нереальність невидимого уривку з „Повісті минулих літ”. З подальшого тексту джерела відомо, що на кожному кораблі сиділо по 40 чоловік: то були легкі одно деревки. Але і в цьому разі кількість посаджених на ладді воїнів дорівнювала 80-тис. Крім того, число 40 є одним з найбільш улюблених у фольклорі. Отож кількість Олегович воїнів наймовірніше запозичені літописцем з дружинного епосу. І надалі епос буде головним джерелом Нестора в описі походу на Царгород і дальшої долі князя.

Але все сказане зовсім не означає, як і інші літописи, не розкриває причини цього, походу що похід Олега на Царгород – лише легенда. На користь того, що він відбувся свідчать не тільки давньоруські літописи, а й тексти двох угод Олега з греками, котрі збереглися до наших днів.

Несторова „Повість”, так само, як і інші літописи, не розкриває причини цього, не перший погляд, несподіваного нападу Русі на Візантію. Історики вважали, що київський князь здійснив, просто кажучи, грабіжницький набіг. [8. с. 51]. Але при дальшому вивченні вчені поступово з’ясували справжні мотиви якими керувався Олег стрямувавши своє велетенське військо, проти кращої візантійської армії. Сучасні дослідники переконані, що візантійська сторона викликала напад на Константинополь, порушивши умови договору з Аскольдом насамперед дві головні: сплату імперією русі щорічну данину й надання торгівельних пільг руським купцям у Константинополі й інших містах.

Мабуть, візантійські дипломати вирішили скористатися з серйозного, як вони гадали, послабленням київської