Досвідчений полководець Олег спочатку розвідав за допомогою вивідувачів ситуацію в Царгороді та його околицях. Одночасно князь уклав союз проти імперії з Болгарією. Цар Симіон пообіцяв пропустити через свої володіння суходольне руське військо, і додержав слово. Київський князь зібрав величезну армію. Про це свідчить перелік союзів племен, народне ополчення. А основне ударне ядро війська складали дружинники [9. с. 46].

Добре підготовлений князь вирушив в похід. Його суходольна армія наблизилась до мурів візантійської республіки, а морський флот несподівано з’явився у полі зору сторожових постів, розкладених берегами Золотого Рогу. Нестор пише, що як тільки руський володар з величезними силами, прийшов до Царгорода греки замкнули Суд, а місто залишили. Як уже зазначалося, давньоруські книжки іменували „Судом” Бухту Золотий Ріг, яка розділила Константинополь. На протилежних берегах бухти, у найвужчому місці, височіли дві міцні кам’яні башти поміж якими у разі небезпеки швидко натягувався велетенський залізний ланцюг, що перекривав вхід до неї. Загорода виявилась настільки міцною, що частина її збереглася до наших днів. У одному із путівників до Константинополя початку цього століття сказано, що залишки цього ланцюга збереглися тоді у міському зброярському музеї.

Ця докладна інженерна споруда протягом багатьох століть подвійно захищала Золотий Ріг від ворожих кораблів. Її не змогли розбити навіть турки, що1453 року облягали і здобули таки Константинополь. Тому Олег удався до хитрощів. Ось як, пише про це Нестор: „Звелів Олег своїм воїнам зробити колеса і приставити на них кораблі. Греки це побачивши злякалися.” [19. с. 47]

Елементарні знання з механіки дають змогу зрозуміти не можливість руху суходолом навіть легких кораблів лише під вітрилами. Тільки щоб зрушити їх з місця довелось би впрягти кілька волів чи коней або напружувати сили всьому екіпажу й десанти.

Виходить, що радники Олега саме так і перемістили флот в обхід ланцюга. За словами Нестора, хитромудре подолання раніше не приступних укріплень примусило грецького імператора вдатись до мирних переговорів. Прислані монархом посли буцімто сказали Олегові: „Не губи місто, дамо тобі данини, скільки забажаєш”. Дійсно, поява кораблів в Золотому Розі означала повну облогу і руське військо оточило грецьку столицю. Візантійський уряд змушений був погодитися на висунуті київським князем умови миру.

Вміло проведена воєнна компанія принесла Русі важливу перемого й вигідні умови союзної угоди. За це Олег і його наступника мали надавати імперії постійну військову допомогу. Імперія змушена була, як свідчить Нестор, сплатити контрибуцію. Поряд з цим, руськими купцями й дипломатам надавались особливі пільги, якими не користувалась там жодна держава. Спочатку в тому же 907 р. було укладено русько-візантійська угода. А згодом 911 р.- підписано докладний союзний договір. Який відзначив у середині Х ст. наступник і син Лева УІ Костянтин Багрянородний у день урочистого підписання договору 911 році.

Нестор закінчив яскраву оповідь про похід звитяжних русичів на Царгород словами: „Повернувся Олег до Києва, несучи золото і плоди, і вино.” Давньоруський книжник-християнин неохоче визнав, що в народній уяві хитромудрий князь Олег – чаклун-чарівник. Тому, що епітет „віщий” був синонімом знайомий кожній людині початку Х ст.. Отже в народі гадали, що Олег має незвичайні здібності й надлюдську силу.

Проте далі Нестор та й інші літописці з невідомих причин гублять з поля зору полководця, котрий, за свідоцтвом „Повість минулих літ”, „повісив щит свій на воротах Царгорода на знак перемоги”. А щит той довго хвилював народну уява. Певно під свідчення літопису Нестора польський історик ХУІ ст. Мацей Стрийковський у своїй „хроніці” запевняв, що на власні очі бачив щит Олега на Царгородській Брамі. Існують і інші подібні свідчення середньовічних авторів. Дехто з істориків висловлює думку, що за „щит Олега” вони приймали герб із зображенням св. Георгія, що багато століть прикрашав ворота Константинополя.

Коли почалися переговори, Олег вислав від себе Карла, Вельмуда, Стаміда й вони склали договір з греками. Головні точки були такі [2. с. 27].

Греки зобов’язались заплатити по 12 гривен срібла на кожного вояка, і окрім цього мали дати дарунки для „великих князів”, що володіли у Києві, Переяславі, Любечі і інших значних городах.

Послам, що приходили з Києва до Царгорода, цісар мав дати від себе утримання.

Київські купці з Царгорода мали дістати так звану місячну, тобто одержання протягом 6-ти місяців хліб, м’ясо, рибу, вино. При повороті доставали на дорогу харчі і всяке корабельне знаряддя, як вітрила, шнури, якорі.

Олег дав обітницю, що його люди не будуть робити шкоди у грецьких країнах. До Царгорода купці мали входити одними воротами, у числі не більше 50 люда без зброї, під наглядом цісарського охоронця. Мешкати мали тільки в означеному місці.

Умови заприсягли дві сторони: греки на хрест, варяги на свою зброю, і богів Перуне та Волоса.

Ця умова Олега з греками збереглась тільки в частині, але має велику ціну, бо це перший в історії України договір, перший акт українського державного життя.

Перед виходом Олег зажадав ще, щоб греки дали варягам шовкові вітрила, а слов’янам полотняні. Але по дорозі на морі зірвався вітер і порозривав шовкові вітрила варягів, а слов’янські