Олег вернувся до Києва з великою здобиччю привіз золото, поволоки, вино, всякі прикраси...

Іншим важливим напрямом зовнішньополітичної діяльності Київської держави кінця ІХ – початок Х ст. був східний. Згідно з арабськими джерелами було здійснено кілька походів. Арабського холіфату на південно-західному узбережжі Каспійського моря. За свідченням арабського автора аль-Масуді, близько 912 р. 500 руських людей досягли південного берега Каспійського моря. Дехто з істориків, гадає, що саме в цьому поході наклав головою князь Олег Віщий, обставини смерті залишаються загадкою. Київська держава і тут могла мати свої торгові справи. Як, уже була згадка зі сходу, з Туркистану, Персії, Арабії, йшли на Україну часто купці і купецькі каравани. Олег від початку намагався усувати з Придніпровщини хозар на дальній схід. Але чужі письменники, що писали про цей похід вважають, що Русь мала на меті виключно грабежі.

Історик Тасбарістану Магомед Бен ель-хасан оповідає, що 909 або 910 р. на Каспійському морі з’явилося 16 руських кораблів. Вони напали на місто Абесгун і пограбували та побили багато мусульман. Але місцевий намісник вночі дігнав їх та погромив, а бранців порозсилав по різних околицях. [13.c.32]

Араб Маруді передав нам опис великого походу Русі 913 р. Великий флот, 500 руських кораблів, по 100 люда на кожнім, перейшли з Дона на Волгу. Сторожа хозарського каганату заступили їй дорогу. Русь просила дозволу перейти у Каспійське море, а за це обіцяла дати половину здобичі. Каган погодився на це і кораблі перейшли з Волги на море та почали нищити побережні міста, аж до „нафтяної землі” (Баку). На тамошніх мешканців упав великий страх, бо з найдавніших часів не бувало, щоб який ворог на них напав, приходили тільки кораблі купців та рибалок. Дехто пробував боронитися, але ніхто не міг оператися великій силі напасників; багато мусульман погибло, а їх жінки та діти пішли у неволю. Так кілька місяців Русь панувала на Каспію. Пізніше зі здобиччю почала вертатися тою самою дорогою. Хозарському каганові, згідно з умовою, принесли частину здобичі. Каган був готовий пропустити Русь додому, але місцеві мусульмани противилися тому, і порішили помститися на ворогах за кривду свого народу. Русь відважно прийняла бій; військо вийшло з кораблів на берег і стало проти хозар. Три дні йшла боротьба. Але хозари мали кіноту і добру зброю і остаточно розбили руські полки, на місьці мало полягли 30 тисяч люда. Решта рятувалися утечею, але й тих побили сусідні народи. Так нещасливо закінчився цей великий похід.

Кілька років пізніше, 2 вересня 911 р. Олег склав новий договір з Візантією. Які були причини нових переговорів, про це не знаємо нічого. Може знову Олег вибрався походом і греки поробили йому нові уступки; або може торгові відносини обох держав вимагали ще нової, докладнішої умови. Цей договір, збережений в цілості, починається так [6. c. 73].

Договір складається з таких точок:

Русь зобов’язується утримувати приязнь з греками „від усієї душі і бажання” та не доводити ніяких спорів і боротьби. Такий самий обід складали греки.

Коли станеться кому шкода, покривджений має ствердити це присягою.

Коли грек уб’є русина або русин грека, має понести за це смерть. Коли убивця утече, його майно мають забрати свояки убитого та його жінка.

Коли хто ударить другого мечем або чим іншим, за кару має дати 5 лір срібла. Коли винуватець є незаможний, має дати те, що може, навіть одяг, у якому ходить.

Коли хто зловить злодія на крадіжці і його уб’є, то це не рахується за провину. Коли ж злодій дозволить зв’язати собі руки, то має вернути потрібну вартість того, що вкрав.

Коли вітри заженуть човен до чужої землі, треба човен повернути власникам і провести його через небезпечні місця. Коли човен розіб’ється, треба повернути поклажу, яка на ньому знаходиться.

Обі сторони мають визволити полонених бранців. Коли ж якого бранця продано, у чужу сторону, треба або відчути невільника або дати ціну за нього залежну.

Коли втече який невільник з Руси або не залишить заповіту про своє майно, треба повернути його майно його своякам.

Не буде перешкоди людям, що хочуть вступити у чужу службу і залишитись в чужій державі.

Цей договір поставив на договір часи мирні відносини між Києвом та Царгородом. Протягом 20-х років не було ніяких зачіпних походів з Києва на орне море. І що більше, між обома державами приходило навіть до союзу. Київські князі не противились, щоби їх піддані наймались на візантійську службу і доволі варягів, а може й слов’ян служило в грецькому війську. Так наприклад „руський” полк, в числі 700 люда 911 р. був у візантійському морському поході на Аравію; заплачено йому 100 лір золота, біля 920 р. Русь знову мала допомагати Візантії проти Болгарії.

Візантійські джерела мовчать про похід Русі на Константинополь у 907 р., тому й до недавнього часу деякі історики сумнівалися у достовірності оповіді „Повість минулих літ” про цю грандіозну військову експедицію Олега. Вирішальний доказ на користь реальності походу 907 р. навів нещодавно відомий історик Візантії Г. Т. Литаврін: Русько-Візантійський договір 911 р. „надав Давній Русі надзвичайних, невідомі дипломатичній практиці X ст. стосунків імперії з іншими країнами правителів”. Ці