Таким чином Олег у своїй зовнішній політиці орієнтувався не на дипломатичні, чи політичні зв’язки, а на військові. Він намагався піднести Київську Русь до рівня Візантійської імперії. Ходив в похід проти Візантійської імперії і хитрістю переміг її, і здобув вигідний договір для Русі. Вів торгівельні зв’язки з далеким сходом. Ходив у походи на Каспійське море, де можливо і загинув.

2.2 У внутрішній політиці Олега мав на меті об’єднати навколишні племена до Києва. Часи князювання Олега літописець кладе на 879-912 рр., мав княжити 33 роки. Але ці дати сумнівні. Олег був сильною індивідуальністю і постать його глибоко вбилася у народну пам’ять. Свідчать про це різні перекази, в яких князь виступає, як мудрий, далекозорий володар.

По опануванні Каєва, і полянської землі Олег звернувся до сусідніх племен. Не перед підбив деревлян (883); не пішло це легко, бо древляни боронилися, але „примучив” їх і наложив на них дань по чорній куниці. Дальше рушив на сіверян (884 р.), які підлягали хозарам; хозарська держава почала підупадати і сіверяни добровільно піддалися під владу Київа; за те дістали меншу дань. З черги Олег завоював сусідніх радимичів (885 р.), вони платили йому, як і хозарам дань по шелянгові від рала. Ходив походами також на уличів, тиверців, але у далеких околицях не зміг їх покорити. Ці два племена, а також дуліби і хорвати стали поки що тільки союзниками Київського князя.

Таким способом володіння Олега сягали від Балтійського моря і Новгороду до Середнього Дніпра. Головними городами на цій території були: Київ, Чернігів, Любеч, Смоленськ, Полоцьк, Псков, Новгород, Ростов. Значні простори Ольгової держави лежали на півночі, у землях північних слов’ян та фінів; з українських племен тільки найближчі до Києва признали владу Олега. Але вага держави все більше пересувалася на південь на Україну. Олег переніс столицю своєї держави з Новгорода до Києва. „Це буде мати городів руських” – сказав князь [19. с. 45]. Це було вимовним доказом, що українські землі виходять на провідне місце у сх. Європі.

Організація Олегової держави була побудована на простих, військових основах. Рішаючим чинником був князь і на його дворі був осередок влади. По інших городах були намісники назначені князем, що також називались князями. [24. с. 73]

Здавалося тріумф Олега, що „повісив щит свій на брамі (Царгорода) на знак перемоги”, як пише Нестор, мав би привернути до нього особлива увагу літописців. Цілком природно було б знайти у „Повісті минулих літ” детальний життєпис Олега протягом наступних років. Одночасно цього не сталося. Новгородський літопис коротко повідомляє, що він знайшов смерть коли „ходив на моря”, не згадавши, в тім за яких сами. Народна легенда про смерть Олега від власного коня, яка потрапила до літопису є, не такою вжа простою, як здається на перший погляд. У фольклорі різних країн, і народів мотив фатального пророкування і смерті людини від її коня, не зважаючи на всі остороги, досить розповсюджений. Легенда про смерть Олега була широко відома на Русі, відобразились навіть у билинах. Кончина Олега відкрила шлях до київського княжого столу Ігоря, котрий, якщо вірити Нестору, чикає своєї пори цілих 30 років

Розділ ІІІ Оцінка діяльності князя Олега в історіографії

Ніхто з істориків не знав, хто був той Олег, що став київським князем наприкінці ІХ ст. (за непевною хронологією „Повістю минулих літ” – 882р.). і ніколи мабуть не дізнаємось. Річ у тому, що образ Олега немовби зітканий з фольклорних оповідей – народних переказів і легенд, дружинних пісень і приповідок. Як казав український історик і фольклорист М. Костомаров, [10. с.34]. Однак при всьому тому Олег, на відміну від своїх попередників на київському пристолі – Кия, Аскольда й навіть Рюрика, - є не напів легендарною, а реально історичною постаттю. Його існування підтверджується авторитетними джерелами, зокрема двома угодами Русь з Візантію.

Разам з тим князь Олег належить до найбільших загадкових постатей давньоруської історії. Досі вчені не мають відомостей ні про родину, ні про соціальне становище Олега.

„Повість минулих літ”, Новгородський літопис злагоджено повідомляють про те, що Олег прийшов з Новгорода до Києва, захопив і вбив місцевих князів Аскольда і Діра, і сам покняжився в стальному городі. Як мовилось, історики здавна пов’язують з Олегом утворення давньоруської держави. Адже починаючи з часів його князювання влада київського уряду поширюється не лише на Наддніпрянщину, а й на північні руські землі.

Таким безпосереднім зв’язком між Аскольдом і Олегом навіть у найдавніших літописах призвів до того, що у пізніших зводах, головним чином ХУІІ ст., взяття Києва Олегом ставиться у пряму залежність від невдалого походу його попередників на Візантію. Ось, що читаємо в одному з них. [11. с.24]. Звичайно ж, нема ні якого зв’язку, і ми лише хронологічно між походом Аскольда на Царгород і нападом Олега на Київ.

Учені-фолькльористи легко впізнали у процитованому уривку народний переказ, основний мотив якого досить поширений не лише у вітчизняній, а й у світовій усній народній творчості.

Близько 882 р. Північна Русь була приєднана до південної, влада Київського князь поширилась на основні землі східних слов’ян. Академік Греков відзначив з цього приводу, що гранню дуже суттєвою, в історії Русі є об’єднання Новгорода і Києва. Звичайно не Олег об’єднав Північну Русь з Південною. Так думати –