сторін класів, зацікавлених в торгівлі і політичних, між двома державами, відносинах, а також про наявність державного апарату, спроможного забезпечити виконання укладених договорів. Само - собою, що держави ці стояли не на одному рівні свого феодального розвитку. Русь часів Олега не та, що Русь Володимира або Ярослава. Слова проникливого джерелознавця А.Є. Преснякова, сказані ним з приводу стану джерел, які стосуються до часу князювання князя Олега: „хіба може з розпачу перед... плутаністю (джер. – Б.Г.) можна піти за А.А. Шах матовим, зовсім розриваючи всякий зв’язок між Олегом і Ігорем.”. скоріше і особливо під впливом „єврейського” документу, можна спокуситися, в усякому разі дотепною догадкою книжника – літописця, який створив ту концепцію, яку знаходимо в Новгородському літописі. Плутаність даних, які ми маємо, відкриває простір для різноманітних припущень. Пархоменко в статті з приводу документу „ЄВРЕЙСЬКОГО” вважає Олега за норманського вікінга, який тільки недавно появився в Києві , садовить тут Ігоря, а сам вирушає на Візантію і після вдалого походу повертається в „Тмутараканську Русь” і тут переживає все переказане євреєм: боротьбу з хозарами, поразку, другий похід на Візантію, (може разом з Ігорем) і загибель на чужині. Цю концепцію продовжує А. Є. Пресняков, - була б не гірша за інші, якби Пархоменко не переплів її з рядом фантазій про родинні зв’язки Ігоря з Аскольдом, про князювання угорського князя у Києві і т.д., та, крім того, не скинув з рахунку Олегового договору, який свідчить, всякому разі, не про норманського пірата, а про прагнення встановити міцні і тривалі стосунки між двома країнами.
Якщо вірити літописній традиції, то саме північні князі зайняли Київ, який з цього часу стає матір’ю міст руських; центром київської держави. Ця подія відбувалася в 882 р., коли новгородський князь Олег зібрав велике військо з варягів, чуді, мері, весі, кривичів і новгородських слов’ян, хитрощами захопив Київ, попереду зайнявши Смоленськ і Любеч. Ці літописні розповіді деякі з наших учених протиставлять свої міркування про малу імовірність походу з Новгорода в Київ, і вважають більш імовірніший похід з Києва у підкорення йому Новгорода.
За літописними розповідями князь Олег, укріпившись в Києві, проявляє енергійну завойовницьку діяльність. Насамперед він старається укріпитися в новій своїй столиці і огороджується світською фортецею. За літописними даними Олегове військо ходило на Царгород. Але деякі з наших істориків сумніваються в тому, чи був цей похід насправді. В. С. Бахрушин наприклад, називає його „фантастичним”. М. С. Грушевський вважає і дату (907) і деталі легендарними, але в той же час припускає, що були якісь походи Русі на Візантійські землі Х ст., і можливо не один. А. А. Шахматов і А. Є. Пресняков факту походу не заперечують, але не безпідставно висловлюють дуже зрозумілі сумніви в його літописному датуванні та інших деталях, що їх подає літопис.
Таким чином, ми маємо цілковиту підставу зробити висновок, що договір 911 р. є наслідком успішного для Русі походу на Візантію. В цьому нас переконує і таке місце у Константина Багрянородного [4. c. 441]. Тут маємо на увазі не який-небудь похід одної Русі на Візантію, а ціла система русько-візантійських відносин.
В рік смерті Олега Київського держава охоплювала вже значну територію. В яких відносинах до Києва стояли підкорені племена і народи, точно визначити важко. Ми знаємо однак, що залежні від Києва землі змушені були визнавати над собою владу Київського князя, тобто сплачувати данину, допомагати в його воєнних заходах. зв’язок окремих земель цієї держави не міг бути дуже міцним. Як тільки не стало Олега, Древляни повстали проти Києва, і наступник Олега, Ігор знову іде підкорювати їх, перемагати їх і накладаючи на них данину ще більшу ніж Олег.
Висновок
Таким чином ми бачимо у політичному портреті князя Олега , як видатного політика та полководця. Він перший з князів, який зумів об’єднати навколо Київської Русі навколишніх племен, а з деякими уклав договора. Також він уклав вигідні торгівельні угоди з візантійською імперією, яка була наймогутнішою того часу.
З перших часів Київської держави до нас долетіли тільки голі імена Аскольда і Дира, про яких чули наші літописці, але не вміли нічого розповісти. Тільки князь Олег , що княжив у Києві на початку Х ст.. запав глибоко у пам’ять народу. Літописних звістках про Олега зостались також сліди різни оповідань та вигадок про нього, як про „віщого князя”. Але попри всю легендарність і ніби то алогічність повісті про утвердження Олега в Києві відобразила одну з найважливіших процесів утворення державності. Князь Олег – є одним із найтаємніших персонажів раннього періоду історії Київської Русі. Наука не має відомостей ні про його походження ні про будь-які родинні зв’яки з Рюриком і його сином Ігорем. Але все ж таки Олег стає князем Києва у 80-х р. ІХ ст..
Але давньоруська держава часів Олега залишилася все ж таки не досить консолідованою. Влада київського князя в замлях племінних княжінь була ще слабкою, часом формальною, а системи управління, стягання данини і судочинства – примітивними і діяли час від часу. В часи князювання Олегом пожвавився економічний розвиток суспільства. Розбудувався столичний град Київ.
У своїй зовнішній політиці Олег орієнтувався не на дипломатичні, чи політичні зв’язки , а на військові. Він намагався піднести Київську Русь до рівня Візантійської імперії. Ходив в похід проти Візантії,