Однак фракійські землі привертали увагу не лише Скіфів. На підставі від них приблизно в той же час швидко посилювалася Македонська держава; цар якої Філіп ІІ забирав під свою руку все нові й нові території. За деякими даними спочатку між Філіппом і Атеєм існували якість союзниці відносини, але рано чи пізно суперники мали з неминучістю зіткнутися. Це сталося в 339 р. до н.е. За розповіддю римського історика Геопомпея Трога. Філіп почав вимагати від Атея, аби той компенсував частину витрат македонян при облозі Візантія. Скіфський володар відмовився й тоді вчорашній союзник рушив на нього [11;с.126]

Ворожі війська зійшлися десь поблизу Дунаю. Відбувся вирішальний бій в якому скіфи зазнали поразки. В жорстоків січі загинув Атей, який мав тоді майже 100 років. Після цього тиск на Нижнє Подунав’я на якийсь час припинивши однак могутність усієї Скіфії не похитнулася. [2;с.158]

Про це свідчить зокрема події 331 р. до н.е. коли намісник Олександра Македонського Зопіріон із 30-ма тис. воїнів удерлося до Скіфії й дійшло до мурів Ольвії. Облога виявилась безрезультатною, а на зворотному шляху все його військо, як і сам Зопіріон, знайшло смерть від скіфської зброї [11; с.126]

3. Занепад Великої Скіфії

Розповідаючи про політичну історію Великої Скіфії, не можна не згадати ще один фактор, який склався в IV ст. до н.е. і впливав на її розвиток. Це консолідація й посилення савромато-сарматських племен у пониззі Дону. Хоча якісь беззастережні дані щодо збройних конфліктів між скіфами й сарматами протягом IVст до н.е. відсутні, все ж немає ніяких підстав припускати можливість безхмарних відносин між цими двома кочовими угрупуваннями. Тим більше, що археологічні матеріали свідчать: правий берег Нижнього Дону, котрий за часів Атея належав Скіфії в ІV ст. до н.е. дійшов під кордон сарматів. На межі ІV-ІІІ ст. до н.е. степові скіфські пам’ятки зникають, що безумовно засвідчують крах Великої Скіфії [11; с.126-127].

Найголовнішою причиною послаблення та загибелі скіфської держави – “Великої Скіфії” був швидкий ріст соціальної диференціації у скіфських ордах – нечуване накопичення багатств та предметів розкоші у царів, вельмож, жерців зубожіння основної маси общинників, зафіксовані Геродотом та Гіппократом. Причиною загибелі Скіфської держави була багатовікова боротьба підкорених ними народів, переважно слов’ян, яких античні греки називали калліпідами. не менших втрат скіфи зазнали у війнах з сусідніми народами і державами агафірсами, гелонами, будинами, таврами, Боспорським царством. Археологічні розкопки засвідчили запеклий характер цих воєн, зруйнування скіфами у V-ІV ст. до н.е. багато міст у степовій і лісостеповій Україні, збільшення кількості скіфських курганів у Криму під Пантікапеєм [4; с. 143].

На думку науковців, до цієї катастрофи спричинився цілий комплекс явищ: погіршення кліматичних умов і усихання степів, тривале витолочування трав’яного покриву, внаслідок інтенсивного випасання худоби, занепад економічних ресурсів лісостепу через їхню активну експлуатацію тощо. Все це призвело до зруйнування економічних підвалин Скіфії. [11;с.127]

4. Скіфська держава у IVст. до н.е. – ІІІст. н.е. Мала Скіфія

Кінцем ІІІ ст. до н.е. - IV ст. н.е. в Криму як і на нижньому Дніпрі завершується багатовікова історія скіфів і їх культури. В Малій Скіфії, яка за Страбоном займала Кримський півострів, степи Таврії і низов’я Дніпра головним містом став Неаполь. В Криму, як і раніше у всій Скіфії зберігається кочовий і осілий спосіб життя. В степах продовжувало панувати кочове скотарство. В Предгір’ях і на заході Криму, виникають міста і селища, в яких оселяються землероби і кочовики, що осідали на землю. Характер відносин між кочовим і осілим населенням в головному зберігається незмінним. Скіфські царі, влада яких спиралася на аристократів, збирали з землеробського населення плату за землю. Тих, хто не бажав платити, примушували робити це за допомогою воєнної сили. Відмова від сплати данини, коли залежне населення почувало себе досить сильним, призводило до військових сутичок. [1;с.244]

Таким чином, свідчення Стребона і археологічні матеріали підверджують що Крим (звичайно не цілий, а якась його частина) при Атеї входила в Скіфське царство. Після загибелі Атея єдина Скіфія розпалася на три частини, одна з яких виникла виникла в Добруджі, друга – в Придніпров’ї, третя – в Криму. Відсутність джерел не дозволяє нам уявляти відношення скіфів і боспорців після смерті Атея. Тільки з промови Демосфена проти Форміона ми дізнаємося що Пері сад І воював з скіфським царем ім’я якого нам не відоме. Більш ясні відносини з Херсонесом. Одні дослідники вважають що після смерті Атея Скіфське царство сильно ослабло і Херсонес скористався цим для успішного оволодіння північно західним побережжям Криму. Херсонес освоював хору поступово починаючи з середини і до кінця IV ст. до н.е. Загибель Атея і наступний поділ царства послабив скіфів і Херсонес не міг не скористатися цим. З середини до кінця IV ст.. до н.е. у греків було достатньо часу щоб побудувати ряд поселень на північно-західному березі. Однак це ще не означає що вони виникли в цей сприятливий час для греків. Деякі поселення появившись пізніше на рубежі IV-III ст. до н.е. [12;с.6-7]

В кінці IV ст. до н.е. скіфи знову з’явились на арені політичної історії Північного Причорномор’я як грізна сила. Їх воєнні активності передувала одна важлива подія – перенесення столиці царства із Придніпров’я в центр Кримського півострова – виникнення Неаполя Скіфського. Причини які примусили скіфів перенести столицю в Крим пояснюється їхнім