Другий козацький літописець Петро Симоновський виводив козаків з кавказької області Гірканія, бо hircus по латині "козел", отже, звідти й пішли козаки. Знаменитий козацький літописець Самійло Величко вважав козаків за місцевий стан. трактуючи їх нащадками сарматів. (див. Самійло Величко Літопис.– К., 1991.–т.1.–с.46).

Проблема походження українських козаків викликала значний інтерес і в істориків ХІХст., які теж висловлювали різні здогадки й пропонували всілякі гіпотези. В першій половині ХІХст., особливо серед російських істориків (М.Карамзін, М.Погодін, автор "Истории Малой России"(1822р) Д.Бантиш-Каменський) популярною була версія походження козаків від черкесів (в перекладі з адигейської-люди зброї), що переселились з Кавказу на Надніпрянщину і називались тут черкаси.

"... запорожци, должно думать - пише Д.Бантиш-Каменський - переселились за Днепр с Кавказа, где ныне обитают черкеси, народ воинственный. упражняющийся в разбоях..."(Бантиш-Каменський Д. История Малой России"-К.,1993.-С-64).

Більш серйозною виглядає версія татарського походження козаків, яку поділяв М.Костомаров, в пізніх своїх працях. В монографії "Богдан Хмельницький" він зокрема писав що

"Козацтво, безперечно, має татарське походження, так само як і назва козаки" (Костомаров Н.И. Исторические произведения.–К., 1989.–с.350).

Правда слід уточнити, що у Костомарова йдеться про татарський елемент як прецедент у формуванні українського козацтва, котре він загалом розглядав як характерне породження українського життя. Наукове розроблення питання про походження козаків розпочалося в 1863 р. розвідкою В.Антоновича "Иследования о козачестве по актам с 1500 по 1648 год.", в якій він висловив погляд, що козаччина стояла в тісному зв'язку з громадським вічевим укладом Давньої Русі, й що козацькі громади-це ті ж самі вічові громади,які виступають лише під новою, запозиченою у татар назвою козаків. Але пізніше Антонович змінив свої погляди і в своїй ґрунтовній монографії /одній з кращих з цієї проблеми в українській історіографії/ "Про часи козацькі на Україні" (1897 р.) бачить у козаччині воєнно-службові громади, які діставали від старост землі під назвою "служб", започаткувавши т.зв.автохтонну теорію.

"Громада за кожну службу пише В-Антонович повинна була справляти відзначений відбуток: доставляти до війська озброєного чоловіка. Для селян було це дуже корисне через те, що до їх внутрішніх справ адміністрація не втручалася. Оце, здається, і є те зерно, що стало початком козаччини" //Антонович В. Про часи козацькі на Україні. -К-, 1991 .-С.48/

Були й інші теорії, зокрема російські вчені М.Владимирський-Буданов і П.Любавський виводили козаччину від татарської колонізації українських степів за князівських часів, М.Дашкевич спробував зв'язати козаків з болоховцями тощо, (Див. Котляр М. Давньоруські попередники козацтва // Український історичний журнал (далі У.І.Ж.).-№12.-1990.-С. 15-16; Брайчевський М. Конспект історії України // Старожитності. -1991.-№1.-С. 10) На думку акад. В.Смолія сьогодні слід ґрунтовно зайнятися проблемою попередників українських козаків, їх генетичного зв'язку з таким суспільним типом слов'янської людності, як бродники, що займали степові простори ще за княжих часів. (Див. Смолій В. Про нові підходи до вивчення історії українського козацтва //У.І.Ж.-№12.-1990-С.13).Про версії походження українського козацтва дивись ще Бойко О. Історія України .– К., 1999.– с.109 – 110. та Антонович В. Про козацькі часи в Україні .–К., 1991.– с.41- 49.

Однак домінуючою в науці закономірно стала соціально-історична концепція походження козацтва як породження історичних обставин життя в Україні в ХV-ХVI ст., як наслідку масової втечі селян та міщан на незаселені землі пристепової смуги. Остаточно утвердження ця концепція набула у працях авторитетних істориків М-Грушевського та Д-Яворницького. Вбачаючи в масовій втечі українського населення від феодального гніту визначальний фактор появи і зростання козацтва, названі історики разом з тим вказували й на інші супровідні моменти як у формуванні козацтва, так і в його структурі.

"Українне дозвілля, широка воля й свобода у стосунках,- пише М-Грушевський,-відсутність всякого утиску, матеріального й морального, який давав себе чути в ліпше засиджених і захищених місцях "посполитому чоловікові" з боку суспільної ієрархії і невичерпні багатства природи та свобода в користуванні з них-тягнули сюди й прив'язували людей до сеї землі, злитої кров'ю й посипаної попелом після татарських наїздів /Грушевський М. Історія української козаччини//Вітчизна.-1989.-№1.-С. 196]

Названа концепція була повністю прийнята радянською історичною наукою, яка підвела під неї матеріалістичну базу. Та водночас під пером багатьох науковців вона перетворилася у жорстку соціологічну схему однозначно підпорядковану теорії класової боротьби. В працях провідних фахівців з історії козаччини радянської доби В.Голобуцького, М.Петровського і інших воно виводилося як наслідок антифеодальної боротьби селянства і міщан в Україні, як форма протесту проти соціального та національно-релігійного гноблення.

Свідченнями намагання сучасних українських істориків подолати такий однобічний підхід є матеріали першого круглого столу українських істориків з України, Чехії, Польщі, Франції, США, Канади та матеріали круглого столу "Українське козацтво: сучасний стан та перспективи дослідження", проведеного редакцією "Українського історичного журналу" /див. У.І.Ж.-№12-1990-С. 12-29; Проблеми дослідження історії України. Збірник матеріалів першого круглого столу істориків. -Львів, 1993.-С. 80-100]. Отже, ми навели лише деякі найбільш суттєві погляди на походження української козаччини, характерні для історіографії даної проблеми. 3 цього можемо зробити попередній висновок, що козацтво виникає як своєрідний спосіб життя, зумовлений особливістю геополітичатого становища України ХV-ХVI ст. Цей спосіб життя був пов'язаний з промислом., полюванням, рибальством тощо, з потребами колонізації обезлюднених просторів "дикого степу", до того ж під постійною зовнішньою загрозою, що з самого початку робило козаків воєнним станом.

Щодо етимології самого слова "козак", то як правило його пов'язують з тюркомовним походженням. В "Таємній історії монголів" (1240р) воно означає людину