Тепер звернемося до проблеми т. зв. "пограниччя" та спробуємо дати відповідь на запитання: ”Чи є українське козацтво унікальним, притаманним лише Україні явищем світової історії?" та "В чому полягала своєрідність українського козацтва?"

На нашу думку козацтво аж ніяк не було унікальним, притаманним лише Україні явищем світової історії, скоріше це явище інтернаціонального характеру. Синхронно з українським козацтвом і в силу тих же основних чинників в різних країнах, але в рамках приблизно того самого хронологічного відрізку (ХV-ХVI ст.) виникли й активно функціонували соціальні явища, які мали багато спільних рис у внутрішньому устрої, господарських і військових заняттях тощо. Це і донське, терське, яїцьке козацтво в Росії і таборити в Чехії, і гаренцери (або гранчари) в Хорватії, ускоки й гайдуки в південних слов'ян, румун та угорців. Дослідник українського козацтва професор В.Щербак з цього приводу пише: „Генеза козацтва була закономірним результатом вікової боротьби осілого землеробського населення зі степовими кочівниками в зоні „Великого кордону”, який розділяв європейську та азійську цивілізації. Наявність типологічно послідовних соціальних явищ у Болгарії, Угорщині, Трансільванії, Волощині, Московії свідчать про певні закономірності організації вільної людності, не обмеженої державними правовими нормами. Всі вони виникли розвивались в межах одного хронологічного періоду (ХV – ХVI ст.) і мали багато спільних рис внутрішнього устрою, господарських і військових ханять, соціального становища” ( Щербак В. Українське козацтво: формування соціального стану . Друга половина ХV – середина ХVІІ ст.–К., 2000.–с.248). Отже, подібні явища спостерігаються й на інших континентах у різні історичні епохи, на землях, які опинилися в зоні т. зв. пограниччя. Спільні типологічні риси цього процесу практично ще детально не вивчені. У вітчизняній історіографії цю проблему досліджував Я.Дашкевич. (Див. Дашкевич Я. Україна на межі між Сходом і Заходом ХIV-ХVIII cт.// Записки НТШ. Нова серія.-Львів,І991.-Т.2; його ж Козацтво на Великому Кордоні // Матеріали круглого столу "Українське козацтво: сучасний стан та перспективи дослідження-У.І.Ж.-1990-№12)

"Лише на Великому кордоні -пише Я.Дашкевич-міг виникнути такий феномен, як українське козацтво-окремий стан військового прикордонного населення. Утворення такого стану на будь якому кордоні між західноєвропейськими державами було неможливе" (Дашкевич Я. Козацтво на великому Кордоні // У.І.Ж.-1990.-№12.-С20]

Щодо проблеми т. зв. пограниччя , то тут спостерігається паралель між українським та американським історичними процесами. Американський вчений Фредерік Джексон Тернер пропонував досліджувати американську історію через великий колонізаційний процес, в ході якого Дикий Захід, цей відповідник українського Дикого Поля,"зазнав освоєння та пристосування до осілого цивілізованого побуту. На думку оригінального українського історика із США професор І.Лисяка-Рудницького:

"Теренерова "теза пограниччя" могла б творити дуже плідний методологічний засіб й у вивченні української історії "хоча "... не можна перенапружувати паралель". І далі "Людина пограниччя- пише І.Лисяк-Рудницький - піонер і ковбой стала в багатьох відношеннях репрезентативним американцем. Звичаї та установи, що виникли в умовах пограниччя, забарвили собою весь американський побут... Ці твердження можна з відповідними змінами, прикласти й до української історії, може. навіть з більшим правом ніж до американської. Українською людиною пограниччя був козак, що в 16-17 століттях став репрезентативним типом свого народу [Лисяк-Рудницький І. Україна між Сходом і Заходом // Історичні Есе.-Т. 1 .-К., 1991 .-С. 5-6].

Німецький дослідник козацтва Г.Штекель поставив проблему "пограниччя" як суспільно-історичне явище інтернаціонального масштабу, що характеризується специфічними умовами й організацією життя. В основі цього явища -незвичайні умови життя в постійній непевності й небезпеці, під неухильною загрозою ворожого нападу. Водночас це життя на свободі, поза офіційним суспільством, яке накладає на особистість важкий тягар гноблення. "Пограниччя" витворює свої специфічні форми і структури життя на різних рівнях-економічному, соціальному, політичному і культурному, витворює свій тип людини, який стає домінуючим. Найхарактерніша риса цього типу-поєднання в одній особі виробника і воїна, трудової і військової діяльності, які у феодальному суспільстві закріплювалися за різними станами. Наступна фундаментальна риса "пограниччя" - військова демократія, як форма суспільно - політичної організації і правління, виборність всіх його органів влади і виконавців, визначальна роль громади у вирішенні всіх важливих справ. Ця форма устрою "само породжується" цими специфічними суспільно-історичними умовами.

Професор Н.Яковенко стверджує, що небезпечні умови „пограниччя” вимагали відповідних відносин у внутрішньому житті козаків. „Найперше це мусило бути „група рівних”, – пише Н.Яковенко, – у якій перевага віддається фізичній силі, витривалості й швидкій реакції на небезпеку, а не родовитості чи залежності. Далі – козацька спільнота не могла розділити на „своїх” і „чужих” за етнічною чи якоюсь іншою ознакою, оскільки її членів єднала вища спільність „ми”, протиставлено загрозі ззовні. Врешті почуття „ми” мусило абсолютно подавляти 4кожне конкретне „я”, бо тільки це забезпечувало колективну захищеність і відтак – авторитет ватажків залежав у першу чергу від їхньої здатності виконувати колективну волю групи, що гарантувало конечну в екстремальних умовах єдність у досягненні мети „ (Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVIII ст. –