Пояснюючи причини його виникнення очевидно, недоцільно надавати пріоритет уходницьким заняттям населення перед необхідністю захисту південного порубіжжя від вторгнень татар або акцентувати увагу на значенні втеч як однієї з форм соціальної боротьби в ущерб іншим факторам. З певністю можна твердити лише одне-південні степові райони стали у ХУст. тією місцевістю, де збиралися представники різних соціальних категорій населення-часто з різноманітними інтересами, далеко неоднозначною мотивацією своїх дій і вчинків та початковим імпульсом, що змусив їх залишити обжиті місця й вирушати у повні небезпеки, але вільні степові райони. Лише з урахуванням усіх обставин, причому не механічно, а в широкому діалектичному взаємозв'язку, можна наблизитися до відтворення цілісної картини виникнення і початкових етапів розвитку козацтва. Думаєм, що цілком слушним є і зауваження академіка В.Смолія про те, що історичні реалії, які спричинили появу козацтва, далеко не завжди вкладаються у найпереконливіші теоретичні постулати і положення висловлені авторитетними вченими.
Тепер ще один аспект цієї проблеми. Якою ж була соціальна природа козацтва і які джерела його формування?
Ми уже зазначали, що одним із джерел формування козаччини були т. зв. "уходники". Поряд з "уходниками" важливим джерелом була військово-службова верства. Необхідність оборони південного прикордоння потребувало створення при староствах спеціальних збройних загонів, як правило з дрібної шляхти. Такі ж загони мали у своїх маєтках й окремі магнати. Історія зберегла імена прикордонних воєвод і старост які уславились боротьбою на чолі козацьких загонів з татарськими ордами. Це Остап Дашкевич черкаський староста, Представ Лянцкоронський староста хмельницький, барський староста Бернат Претвич, київський воєвода Юрій Пац та інші. Про них складалися легендарні оповідання, які були занесені на сторінки козацьких літописів, де вони оголошувалися першими козацькими "гетьманами" і навіть організаторами українського козацтва. М.Грушевський заперечує тезу про "елітне" походження козаччини:
"Але козаччина правдиво-пише М.Грушевський -се не були ті багаті паничі, що для слави та гонору вважали потрібними теж забавитись "козацькими" походом в степи, на татарські улуси (як тепер їздять стріляти звіря куди-небудь е Африку чи Азію)- був той бідний, неосілий, відважний люд пограничний український, що промишляв козацтвом". (Грушевський М. Ілюстрована історія України.-К.,1990.-С. 177-178).
І далі:
"В таких суворих обставинах не могла ширитися козаччина панська, тільки простонародня-з того народу, котрого панська неволя та старостинська рука на волости так притискала, що був готов терпіти навіть ту біду степову-аби на свободі" [Там же.-С.179]
На нашу думку сьогодні не можна беззастережно абсолютно, як це робилося радянською історіографією, заперечувати роль цих воєвод і старост в організації козацтва.
"Організація козацьких, тобто збройних військових загонів-стверджує Я.Дашкевич -будівництво укріплень, матеріальне забезпечення (включаючи постачання не лише зброї, а й харчів і одягу) козаків потребувало коштів. Наївно вважати, що все це могло бути в розпорядженні втікачів-селян, як твердять деякі історики" (Дашкевич Я. Козацтво на Великому Кордоні...-С.20)
Історичні джерела /зокрема люстрації замків середини ХVIст. у Черкасах і Каневі (1552р.) інші / фіксують ще одну групу-козаків неосілих або міських, за словами
М.Грушевського "непослушних" бо "не підлягають власти державця, не дають на нього дачок" (Грушевський М. Історія України - Руси...Т.7.-С.132) Вони там мешкали тимчасово, а влітку відходили на степові промисли.
Слід підкреслити те, що важливим фактором, який забезпечив козацтву швидку і відносно безболісну еволюцію якраз був його розвиток на широкій соціальній базі, яка постійно оновлювалась і динамічно змінювалась. Через козакування пройшли сотні тисяч представників різних категорій населення українських земель.
Історик В.Голобуцький зазначав, що „козаками ставали не тільки втікачі від феодального ладу. На вільні й багаті природою землі переселялися всі ті, хто мав надію на покращення свого становища. Серед такого строкатого люду були й українські шляхтичі, невдоволені з різних причин своїм становищем, міщани різного статку, торговці, представники різних вільних професій тощо”.
(Голубицький В. Запорозьке козацтво.–К., 1994.–с.102)
Щодо етнічного складу козацтва, то радянська історіографія намагалася інтернаціоналізувати його, підкреслюючи багатонаціональний характер, а закордонна, зокрема польська, також намагалась заперечити український характер козацтва, показуючи його як конгломерат різнонаціональних авантюристів, понаднаціональну спільність, яка не визнавала ніякої релігії (Див. Вуйцик 3. Дике поле в огні. Про козаків в давній Речі Посполитій.-Варшава,1960). Не відкидаючи присутність іншоетнічних складових, на нашу думку, потрібно особливо підкреслити те, що основна маса козаків була українцями, майже виключно православними. Врешті пізніше (на Запорозькій Січі) існувало, як відомо, 5 умов прийняття в козацтво, серед яких були і такі як: 1). бути православним; 2). забути свою мову та розмовляти козацькою тобто українською.(Див. Яворницький Д. Історія Запорозьких козаків.-Т.І .-К.,1990.-С.145)
Отже, можемо вже зробити висновок про те, що формування козацтва як стану було процесом складним і довготривалим. Мусимо погодитись із М.Грушевським, який стверджував, що лише на рубежі ХVІ-ХVIIст. українське козацтво переросло в окрему станову групу із своїми особливими інтересами, економічними і суспільними прерогативами. Дослідник козаччини І.Крип’якевич зазначає, що „Козацтво становило окремий стан у волелюбних войовників, які власними силами здобували собі землі і господарство і захищали його із зброєю в руках. У свої ряди козаки приймали кожного охочого, не питаючи про його походження. Запорізький „лицар” не вважав ганьбою для себе займатися господарством, самому орати й сіяти, торгувати та ін. Але при всій своїй специфіці , козацтво залишалося однією з груп феодального суспільства.” ( Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький.–Львів, 1990.–с.30.)
Потрібно зазначити ще одну дуже важливу деталь. В особі козацького господарства відбувалося формування господарства якісно нового типу, а саме фермерського типу. Козацькі слободи і хутори були набагато вищими своїм добробутом,