Отже, в останніх десятиліттях ХVIст. завершується процес формування козацтва,

визначення його особливого статусу. На цей час воно, кажучи словами М.Грушевського:

"... скристалізувалося вповні, набуло незвичайної екстенсивної сили. стало великою і впливовою суспільною верствою, й покрило собою інші суспільні верстви, стало репрезентантам української народності". (Грушевський М. Історія Української козаччини // Вітчизна -1989р. №2-С.167).

Отже, залучення козаків на державну службу сприяло виробленню правових основ функціонування козацької верстви. Незважаючи на опір шляхти та місцевих властей права і привілеї надавалися значній частині українського козацтва. Згодом „вольності” набули чітких рис, наповнилися конкретним змістом, що знаходило вияв у деклараціях реєстрових козаків до польських правителів.

Таким чином, виникнення українського козацтва стало закономірним результатом споконвічної боротьби осілого землеробського населення зі степовими кочівниками. Необхідність відсічі татарської агресії в другій половині ХV ст. зумовила створення контингенту військово службової людності на південному прикордонні Литовсько – Руської держави. Разом з тим природні багатства степу приваблювали багатьох промисловців – уходників. Зіткнення колонізаційної хвилі українського населення з татарами покликало до життя відважних і волелюбних людей – козаків. До середини ХVІ ст. козакування виступало у формі побутового явища, характерного для людності південного прикордонного регіону. Польська експансія в Україну після Люблінської унії зумовила розширення джерел поповнення козацтва представниками боярства і шляхти. Посилення соціального і національного гноблення викликало покозачення селян і міщан. Центром організації і консолідації козацтва з другої половини ХVІ ст. стала Запорозька Січ.

3. Запорозька Січ в історії національного державотворення. Козацтво, як державотворча сила.

Оскільки мета нашої роботи виходить за рамки опису перебігу історичних подій, а більше зосереджена на показові процесу національного державотворення, його історичних форм існування, то ми переходимо безпосередньо до розгляду проблеми Запорозької Січі. Адже, саме на Запорозькій Січі зародилися перші клітини того державного організму, який згодом виріс в Українську Козацьку Державу.

Отже, розвиток козацтва як окремого стану привів до створення ним у 50-х роках ХVI ст. своєї військо-політичної організації-Запорозької Січі.

Відомі на сьогодні історичні джерела не дають відповіді на питання: коли і де була утворена перша Січ? В Українській Радянській Енциклопедії,/ базуючись на Хроніці М.Бєльського помилково (там іде мова про 70-і роки ХVI ст.) заснування Запорозької Січі покладено на 40-і роки ХVI ст. Традиційно в історіографії заснування першої Запорозької Січі в 1553-1557рр. пов'язують з островом Хортиця та іменем князя Дмитра Вишневецького. (Про видатну роль у згуртуванні козацтва Д.Вишневецького пропонуємо студентам прочитати самостійно, зокрема Л.Винар Князь Дмитро Вишневецький // Силуети епох.-С.9-73).

Частина дослідників (на нашу думку ці погляди є обгрунтованими) прийшла до висновку, що:

" немає жодних даних уважати Хортицьку твердиню за першу Козацьку Січ ... Козацький замок на Хортиці ... був першим прототипом Козацької Січі, в якій розвивалося військове й господарське життя запорожців." (Винар Л. Князь Дмитро Випшивецький // Силуети епох-Дрогобич, 1992.-С.28.)

Опираючись на сучасні дослідження наводимо таку хронологічну послідовність розміщення Січей:

І) о.Томаківка (60-ті рр. ХVIст.-1593р.)

2) річка Базавлук (1593-1638рр.)

3) Микитинецький Ріг (1638-1б52рр.)

4) річка Чортомлик (1б52-1709рр.)

5) Кам'янці (1709-1711рр.)

6) в Олешках (1711-1734рр.)

7) річка Підпільна т. зв. Нова Січ (1734-1775рр.)

Назва "Січ" походить від слова "сікти", тобто "рубати", і означало первісне укріплення з дерева і хмизу. Нерідко поруч з цією вживалася й інша назва "Кіш". Слово "кіш" тюркського походження, зокрема у татар воно означало військову ставку, місцезнаходження вождя. Майже завжди вона була розташована на ідеально укріплених самою природою місцях-на річкових островах, які навіть важко було знайти через безліч їм подібних (всього по Дніпру в межах земель запорозьких козаків було 265 островів) у прибережній лісовій гущавині, у морі плавнів. Сама Січ була оточена ровом і 10-ти метровим валом, на котрому стояв дерев'яний частокол. Всередині фортеці знаходився майдан із церквою та стовпом, де карали винних. Навколо майдану стояли великі довгі хати-курені, де жили січовики, будинки старшини, канцелярія, а далі-склади, арсенали, ремісницькі майстерні тощо. Слово "курінь" означало і хату, де проживали козаки і військово-адміністративну одиницю. Всього налічувалося до 38 куренів. Землі Війська Запорозького-поділялися на т. зв. паланки. Це слово означало і фортецю і територію. Спочатку їх було 5, а пізніше 8 (Бугогордівська, Кодацька, Самарська, Орельська, Протовчанська, Кальміуська, Інгульська, Протогноїнська). Чисельність козаків на Січі коливалась в залежності від пори року, ходу воєнних дій та інших причин, але рідко перевищувала 15-20 тис. Основна маса козаків-запорожців проживала за межами Січі на зимівниках і з'являлися там зрідка для виконання певних справ.

Аналізуючи внутрішню структуру Запорозької Січі професор Н.Яковенко зазначає, що „Модель такої замкнутої групи є характерною для архаїчних корпоративних союзів та чоловічих воїнських братств, пов’язаних взаємною клятвою... Це бачимо у багатьох внутрішніх законах і звичаях козацької спільноти, як от:

а) зміна хресного імені; б) спосіб прийняття рішень не більшістю, а методом „загальної згоди”, коли незгідних могли просто ліквідувати фізично; в) заборона допуску жінок до місцеперебування колективу і бездонність козаків членів чоловічого військового союзу; г) моральний припис, за якими молоді козаки повинні обов’язково пройти школу на Січі, живучи далеко від людських поселень і беручи участь у походах” (Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших