Особливості формування української культури в кінці XV і XVI ст

Зміст

І.Вступ........................................................................................................................3

ІІ.Основна частина:

Розділ 1. Україна в культурно-історичному процесі Європи наприкінці

XV і XVI ст.................................................................................................................8

1.1.Торговельно-економічні відносини XV і XVI ст.................................. 10

Розділ 2. Становище церкви та освіти на українських землях.............................12

2.1.Діяльність братств у Галичині.................................................................14

2.2.Католицькі, протестантські та православні навчальні заклади............16

Розділ 3. Початок та розвиток книгодрукування на українських землях в кінці XV і XVI ст.................................................................................................................21

Розділ 4. Українська література, розвиток архітектурного будівництва в кінці XV і XVI ст.................................................................................................................26

ІІІ. Висновки.............................................................................................................29

Список використаних джерел та літератури...........................................................31

IV. Додатки...............................................................................................................34

Вступ

В українській історичній науці період XV і XVI ст. вважається епохою, коли український народ втратив власну державу. В історії світової цивілізації він характерний розквітом Відродження. Осередком культури Ренесансу була Італія, яка також, як і Україна, не мала власної державності та була окупована габсбургською монархією [31, с. 256]. Кінець XV і перші 30 років XVI ст. були для Італії періодом економічного занепаду та іноземних вторгнень. Однак італійський народ продовжував боротьбу проти завойовників. Його творчі сили саме в цей період досягли найвищого піднесення [28].

XV-XVI ст. - це період утворення національних держав. В умовах відсутності держави культурний фактор був домінантною силою національних інтересів, прагнень і сподівань пригноблених народів. Він став каталізатором формування їх національної свідомості. Не маючи своєї державності, Україна у XV-XVI ст., як й Італія, володіла високим рівнем розвитку культури. Італійський Ренесанс був лідером Західної Європи, українське Відродження було лідером у Східній Європі. Воно народило козаччину, створило передумови для формування української держави часів Богдана Хмельницького і Гетьманщини.

Актуальність теми. Дослідження української культури XV-XVI ст. є назрілим та актуальним завданням. По-перше, необхідно з’ясувати рівнобічні аспекти взаємовпливу західноєвропейської і східноєвропейської культур, які, поки що, залишилися поза межами сучасних історичних досліджень.

По-друге, сучасне дослідження української культури неможливе в суперечливих умовах епохи Середньовіччя.

По-третє, складні питання української національної культури протягом багатьох років існування радянського суспільства спотворювалися і перекручувалися. Тому після здобуття державної незалежності створилися сприятливі умови для різнобічних аспектів вивчення цієї проблеми.

Наостанок, вивчення даної теми дасть можливість всесторонніше розкрити недостатньо досліджені частини вітчизняної історії крізь призму загальноєвропейських процесів, які до недавніх пір залишалися поза увагою вчених через заідеологізованість радянської системи.

Робота є скромною спробою автора внести певну частину вкладу у дослідження проблеми етногенезу Великої української нації.

Об’єктом дослідження є культура українців епохи Середньовіччя.

Предметом дослідження є процес формування української культури з її характерними рисами.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період кінця XV та XVI ст. Він характеризувався тим, що в 90-х XV ст. виникло козацтво. В цей же час радикальним чином проявила себе народна активність селянства на Західній Україні (повстання під проводом Мухи, 1490-1492 рр.) [13, с. 164]. Це співпало з першими проявами ідей гуманізму, які стали зародком епохи культурного Відродження на українських землях.

Кінець XVI ст. породив епоху наступної трансформації національно-визвольного руху в Україні, який привів до відновлення державотворчих процесів. Кінець XVI ст. характеризувався вибухом козацьких повстань та Берестейською унією. Поряд з цими процесами в Італії завершився Пізній Ренесанс, а в Україні – Пізнє Відродження.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є висвітлення ролі української культури в період формування її національної свідомості. Особливу увагу нами приділено тим галузям культури, які ще в недостатній мірі стали об’єктом наукових пошуків. Ця мета реалізується на фоні виконання таких дослідницьких завдань:

- виявити обставини формування української культури кінця XV і XVI ст., осягнути його вагомість та залежність від конкретних історичних умов.

- дослідити умови розвитку української культури в неоднозначних обставинах Середньовіччя.

- простежити вплив Ренесансу на українське Відродження і з’ясувати його наслідки.

- розкрити внутрішні особливості української культури та способи її прояву в різних сферах суспільного життя.

- окреслити недостатньо вивчені аспекти теми для її наступного дослідження.

Методологічна основа дослідження – міждисциплінарний аналіз, що дає змогу досліджувати тему крізь призму декількох наук – історії України, культурології, мистецтвознавства, етнографії, всесвітньої історії.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній на основі різноманітного документального, публіцистичного і зарубіжного матеріалу виявлено та простежено загальні тенденції культурно-історичних процесів на українських землях. Під час дослідження у науковий обіг було введено певну частину документальних матеріалів, які не використовувались раніше.

Автор прагне стверджувати, що українці в епоху Середньовіччя створили культуру, щонайменше рівну західноєвропейському Ренесансу. Скромний внесок автора у ази історичної науки полягає в тому, що він певним чином поглибив наявні в історичній літературі оцінки загальних тенденцій розвитку української культури у період формування національної свідомості її народу.

Особистим внеском є дослідження та обґрунтування наукових гіпотез щодо виникнення книгодрукування наприкінці XV ст.

Наукову новизну конкретизують такі основні положення:

1.Відродження на українських землях відбувалося одночасно з Ренесансом культурно-історичного процесу Європи за умови втрати державності

2.Українські навчальні заклади, не відходячи від засад грецького східного обряду, скористалися із досягнень західноєвропейських освітніх традицій. Конкурування шкіл, які належали різним церквам, фактично вдосконалювало систему освіти в Україні.

3.Відродження українського побуту та мистецтва, гуманізм, як інтелектуальна, зв’язана з Ренесансом течія, відіграли вирішальну роль в перехідний період, коли національний провід на Україні відходив із рук магнатської шляхти, а козацька верства ще не була в силі взяти його до своїх рук.

4.В XV-XVI ст. в архітектурі на українських землях настав цілковитий зворот до Західної Європи.

Огляд літератури. Суттєве значення роботи мали опублікування документи з історії культури та різні довідникові та енциклопедичні видання.