Першим маляром, причетним до оздоблення друкованої книги, є львівський майстер Лаврін Пухала (Пухальський) (1540-ві – 1608 рр.). Документально засвідчені його близькі стосунки з друкарем Іваном Федоровим характеризують майстра, як представника того українського середовища, з яким російський друкар підтримував якнайтісніші контакти під час перебування у Львові [1, с. 85]. Пухала цікавий як один із авторів проекту мистецького оздоблення львівського “Апостола” 1574 року. На це вказав Іларіон Свєнціцький через монограму “ЛП” на гравюрі фронтиспісу книги [21]. В історії української книжкової гравюри вирисовується орієнтація на західноєвропейську традицію у взірцях, а на перших порах і майстрах. Варто пригадати стосунки Івана Федорова з вроцлавським гравером Блазіусом Ебішем та Венделем Шарфенбергом із Кракова, що гравіював львівського “Апостола” в 1574 р.[40]. Острозька Біблія – характерний пам’ятник книги українського Відродження. Приклад, коли в рамку на випускному аркуші (форта) вставлено назву книги і взагалі весь текст випускного аркуша, яскраво це підтверджує. Таке оздоблення широко використовувалось в українському друкарстві. Василь Тяпинський переклав Євангеліє на “просту руську мову”, а також в своїй убогій друкарні видав короткий катехізис для “науки дітей”. Його друкарня була мандрівною, і можемо зробити припущення, що діяльність Тяпинського попереджувала навіть заблудівські друки Федорова. Видане ним Євангеліє вказувало на риси мистецтва Ренесансу. Окраси полягають в ініціалах, що складаються з чітких літер в прямокутниках, заповнених рослинними ренесансними орнаментами [24, с. 131].

Історична доля ставила український народ в умови державного співжиття з його ближчими сусідами, поляками, в яких книгодрукування виникло в 1473-1474 рр.[25]. А цей факт дозволяє висувати гіпотезу, що на українських землях друкарні з’явилися ще наприкінці XV ст. Наприклад, книгодрукування в Італії та Голландії з’явилося в 1465 р., в Чехії та Швейцарії – 1468 р., Франції – 1470 р., Угорщині – 1473 р., Англії – 1476 р. Навіть у Північній Америці книгодрукування почалося вже в 1639 р. До 1500 р. в 246 містах Європи було створено 1099 друкарень, що випустили більше як 40 тис. видань, загальним накладом близько 12 млн. примірників.

Із перших українських друкарень виходили книжки польською та латинською мовами, і цим відрізнялися від московських. Там їх друкували виключно церковнослов’янською мовою. З часом в Україні зростає число друкарень [23, с. 803]. В Галичині в XVI ст. були друкарні Михайла Сльозки, єпископа Арсенія Желіборського, єпископа Йосипа Шумлянського; в Стрятині, Крилосі, Угорцях, Уніві, Перемишлі; на Волині – в Дермані, Костянтинові, Почаєві, Рахманові, Четвертні, Луцьку, Чорні, Кременці, Житомирі [24, с. 99]. В числі друкарів, що працювали в школі при Львівському братстві були справжні майстри Ренесансу, як Лавриш Пилипович, Гриць Іванович. Як друкар працював Тимофій Касіянович – перекладач з грецької мови. Андрій Скульський, Михайло Сльозка, Семен Корунка, Сачко Сідлер засновували свої власні друкарні. Дмитро Антонович вважав, що ціла атмосфера друкарського життя була перейнята духом ренесансу [24, с. 117]. Ренесанс українського життя, побуту та мистецтва, гуманізм, як інтелектуальна, зв’язана з Ренесансом течія, відіграли вирішальну роль в перехідний період, коли національний провід на Україні відходив із рук магнатської шляхти, а козацька верства ще не була в силі взяти його до своїх рук. Український гуманізм в XVI ст. відіграв роль, аналогічну до українофільства в XIX ст. в Україні, що була під владою Російської імперії. Друкована книжка є виявом гуманістичного руху. Український гуманізм має незаперечно більше спільного з німецьким гуманізмом, ніж ренесансом італійським. Теж він просто протилежний до гуманізму польського [24, с. 112]. Василь Тяпинський був одним із перших українських гуманістів. До складу гуртка гуманістів в Острозі входили: Дем’ян Наливайко, ієромонах Кіпріан, Герасим Смотрицький, який написав “Ключ царствія небесного”, Філарет-Бронський [24, с. 115].

Наведені факти переконливо підтверджують велику потребу для українського народу в друкованому слові, де на відміну від Московської держави, не могла працювати ні одна друкарня. Значна кількість українських друкарень ставила українську культуру в один ряд з найрозвинутішими в культурному відношенні західноєвропейськими державами.

Розділ 4. Українська література та розвиток архітектурного будівництва в кінці XV і XVI ст.

М. Грушевський констатував, що наприкінці XV ст. і першій пол. XVI ст. в Україні був глибокий культурний занепад, літературний застій і вичерпання літературної творчості [24, с. 111]. В XVI ст. в Польщі справді був упадок [12]. Через це, сказане відомим істориком, могло стосуватися Польщі, в яку входила тільки частина українських земель. З викладу Грушевського, довідуємося, що кінець XVI ст. зазначився великими революційними змінами, що мали своє значення і для України. Український елемент був засуджений на повільну національну смерть [6].

На сеймі в Любліні в 1569 р. литовський канцелярист Микола Радивил Чорний, Костянтин Острозький, волинський воєвода Чорторийський підписали унію [2, с. 37]. Слід зазначити, що роль литовсько-руських магнатів на сеймі була благородною та патріотичною [11]. Після Люблінської