М.Бухарін прийшов до висновку, що промисловість має потребу в сільському господарстві, і навпаки, сільське господарство потребує розвитку промисловості 10, с. 39. Ця залежність і повинна визначати політику партії щодо селянства.

Головним шляхом розвитку сільського господарства Бухарін вважав кооперацію. У своїх творах він досить жорстко поєднував різні прошарки селян з певними видами кооперативів. Так, колгоспи він пов’язував з бідняками. Середняки, котрі є основною масою селянства, будуть займатись закупками і збутом. Куркулі теж будуть намагатись створювати свої кооперативні організації, в тому числі і кредитні, і будуть старатись робити ці організації своїми опорними пунктами 10, с. 44.

Чим швидше буде рухатись вперед народне господарство, чим більше буде зростати державна промисловість, тим більше буде зростати рівень життя бідняка і середняка, котрі за рівнем свого життя будуть доганяти заможну сільську верхівку. Далі цей процес, згідно М.Бухаріна, буде розвиватись так: “Основна мережа наших кооперативних селянських осередків буде складатись із кооперативних осередків не куркульського, а трудового типу, що вростають в систему наших загальнодержавних органів і стають таким шляхом ланками одного ланцюга соціалістичного господарства ” 10, с. 45.

В подальшому бідняк і середняк все більше будуть вилазити із злиднів з допомогою своїх кооперативних організацій, котрі будуть користуватись підтримкою держави. Куркульські кооперативні гнізда будуть через банки вростати в соціалістичну систему, але вони до певної міри будуть чужорідним тілом, подібно до концесійних підприємств 10, с. 45.

Стало знаменним гасло М.Бухаріна “Збагачуйтесь!”, звернене до всіх прошарків селянства, передусім до середняків та бідняків 41, с. 132. Як зазначають М.Геллер та А.Некрич, програма Бухаріна, сконцентрована у гаслі ”збагачуйтесь”, означала розвиток мирний, традиційний 26, с. 213.

Варто сказати, що у 1924-1925 роках М.Бухарін чітко сформулював заперечення колективізації як магістрального шляху до соціалізму. Зокрема, на його думку, головною дорогою до соціалізму є кооперування, а колгоспи – шлях побічний і головним чином для бідноти. Розвиток кооперації М.Бухарін пов’язував з планом ГОЕЛРО, що дало б можливість збільшити технічну оснащеність сільського господарства 41, с. 131.

Як собі уявляв М.Бухарін, в перспективі колгоспний і кооперативний шлях зіллються в одне ціле колективне землеробство.

М.Бухарін займався і розробкою актуального в той час питання індустріалізації. В якості джерел індустріалізації країни він називав чисто економічні засоби, засновані ним на застосуванні ідеї розширення селянського ринку, збалансованому розвитку промисловості і сільського господарства і поступового збільшення темпу нагромадження. М.Бухарін вважав, що промисловість могла добитись керівної господарської ролі, лише спираючись на селянський ринок 40, с. 317.

М.Бухарін виділяв такі джерела індустріалізації. Зокрема, в державному секторі – це ріст рентабельності промислових підприємств, прискорення обороту та інтенсивності використання капіталу, зниження собівартості продукції.

Джерелом доходів був і прогресивний податок на капіталістичні прошарки. Великі надії М.Бухарін покладав і на вклади громадян 9, с. 90.

Всі ці фактори в кінцевому підсумку дозволяють одержати швидкий темп приросту.

У статті “Заметки экономиста” Бухарін зазначав, що найбільший темп буде тоді, коли індустрія підніметься на швидко зростаючому сільському господарстві 10, с. 345.

У промові “Партия и оппозиция на пороге VI партсъезда” Бухарін висловив думку, що поряд із важкою промисловістю потрібно розвивати і легку 8, с. 324.

Отже, Бухарін виступав за помірковані темпи індустріалізації. Але в кінці 20-х - на початку 30-х років у партії переважала думка, що форсування темпів індустріалізації було правильним, а випливаючі з подібного курсу заходи – необхідними і виправданими. А тому варіант Бухаріна засуджувався як такий, що веде до реставрації капіталізму.

Такої ж позиції дотримувались і пізніші радянські історики. В кінці 80-х років вчені глянули на цю проблему під іншим кутом зору. Так, автори підручника “История КПСС: Курс лекций” вважали, що М.Бухарін стояв на помилкових позиціях, він недооцінював фактор часу у будівництві соціалізму 28, с. 261.

Позиція Бухаріна у відношенні темпів соціалістичних перетворень базувалась на уявленні, що СРСР зможе у майбутньому розвиватись в умовах тривалого миру, що робило б невигідним високі темпи індустріалізації.

Д.Волкогонов вважав, що Бухарін недооцінив фактор часу, так як вважав, що СРСР буде розвиватись у мирних умовах 24, с. 19.

У 1928-1929 роках сталінське керівництво взяло курс на форсовану

індустріалізацію і колективізацію. Це було пов’язано з хлібозаготівельною

кризою 1928 року.

У вересні 1928 року в газеті “Правда” було надруковано статтю М.Бухаріна “Заметки экономиста”, де він відстоював непівський курс.

У цій статті Бухарін на прикладах США, Німеччини і Росії показував, що чим більш розвинуте сільське господарство, тим більш розвинута промисловість. І розвиток промисловості залежить від сільського господарства, і, навпаки, розвиток сільського господарства залежить від промисловості 10, с. 345.

М.Бухарін зазначив, що троцькісти хотіли б помістити СРСР “за” старою Росією, в той час як його потрібно помістити за США.

Причиною хлібозаготівельної кризи М.Бухарін вважав те, що при бурхливому рості індустрії, при значному зростанні населення, кількість хліба в країні не зростає. Тому, як вважає М.Бухарін, троцькістські плани примусового вилучення зерна призвели б до цілковитого краху 10, с. 351. Бухарін наводив ще такі приклади хлібозаготівельної кризи: диспропорція цін на зерно, з одного боку і на технічні культури – з іншого; недостатнє постачання села промисловими товарами; зростання господарського впливу куркульства у селі 10, с. 351. М.Бухарін теж говорив про небезпеку з боку куркульства, однак, він не перебільшував її масштабів, як це робив Сталін.

М.Бухарін у цій статті також зазначив, що