Досить цікавою є монографія Я.І.Потеряйка “Н.И.Бухарин – штрихи к политическому портрету”, де висвітлено діяльність М.Бухаріна у 20-х роках. Автор звернув увагу на боротьбу М.Бухаріна проти Троцького і троцькістів. Висвітлено також стосунки В.Леніна та М.Бухаріна на початку 20-х років. Автор також зазначив, що у 1925 році М.Бухарін розділяв антиленінські погляди на кооперацію, а також проявляв симпатії до куркульства 50, с. 28. Тут автор повторив старі оцінки М.Бухаріна.

У статті С.Цакупова “Н.И.Бухарин о нэпе”, вміщеній в журналі “Экономические науки”, ведеться мова про розробку М.Бухаріним нової економічної політики. У статті підкреслюється, що М.Бухарін в 1925 – 1928 роках розробляв розгорнутий план перетворення Росії непівської в Росію соціалістичну, С.Цакупов зазначає, що М.Бухарін прийшов до розуміння непу як особливої, досить довгої фази перехідного періоду, через котру в тій чи іншій мірі повинні пройти багато країн і котрій властивий ряд перехідних ступенів 53, с. 91-97.

Необхідно відзначити також працю відомого радянського дослідника Отто Лациса “Перелом: опыт прочтения несекретных документов”. При написані цієї праці автор користувався лише документами, котрі були загальновідомі і опублікованні. У цій праці є розділ, присвячений М.Бухаріну. Автор простежив еволюцію поглядів М.Бухаріна від “лівого комунізму” до так званого “правого ухилу”. О. Лацис відзначає, що коли М.Бухарін був “лівим”, то вважав, що при соціалізмі зникнуть всі основні проблеми політичної економії 48, с. 122. Однак, незабаром Бухарін позбувся “лівих помилок”. О.Лацис відзначив також статтю М.Бухаріна “Заметки экономиста”, де той виступив проти форсованої індустріалізації. О.Лацис підкреслював, що М.Бухарін відійшов від своїх попередніх поглядів, виступив сам проти себе, але на відміну від інших, його рух був природнім – від помилок молодості до зрілих поглядів, перевірених досвідом 48, с. 154.

Серед праць зарубіжних істориків з даної проблеми слід відзначити дослідження відомого американського радянолога С.Коена. Його статті з’явились на сторінках радянських журналів у кінці 80-х років минулого століття.

Зокрема, у статті С.Коена “Бухарин, нэп и альтернатива сталинизму” відзначено, що Бухарін виступав за продовження розвитку радянської економіки на шляху нової економічної політики 44, с. 156-167. Концепція М.Бухаріна тут розглядається як альтернатива сталінізму.

У статті “Дуумвират – Бухарин и Сталин” Коен приходить до висновку, що Сталін і Бухарін у 1925 – 1927 роках фактично керували СРСР. Автор вважає, що у цей період М.Бухарін мав вирішальний вплив на політику партії, що соціалізм цього періоду був в основному “бухарінським” 46, с. 22-31.

Наприкінці 1988 року в Москві вийшла монографія С.Коена “Бухарин: Политическая биография. 1888 – 1938”. Для цієї праці характерна “вписаність” біографії М.Бухаріна в найширший історичний контекст, тобто біографія М.Бухаріна пов’язується з найважливішими тогочасними історичними подіями 45, с. 120. В той час ще зберігався ідеологічний контроль над пресою. Лише академізм, виваженість праць С.Коена допомогли йому пробитись крізь це “сито”. Праця носить біографічний характер. Особливу увагу автор звернув на економічні погляди М.Бухаріна, зокрема, на його концепцію непу. Коен вважає програму Бухаріна альтернативою сталінізму, У даній праці висвітлено також обставини арешту і судовий процес над М.Бухаріним.

У праці іншого американського історика Р.Такера “Сталин. Путь к власти, 1879 – 1929” є розділ “Сталін і Бухарін”. Автор протиставляє сталінську концепцію бухарінській. Якщо Бухарін вважав, що просування Росії до соціалізму піде черепашачим кроком, то Сталін пропагував більш швидкі темпи 36, с. 359. Причина поразки бухарінців, на думку Такера – перевага політичного механізму, створеного Сталіним 36, с. 371.

Англійський історик Е.Карр у праці “Русская революция от Ленина до Сталина, 1917 - 1929” вважає, що Бухарін робив ставку на куркулів 31, с. 92. Це, на наш погляд, невірно.

Італійський історик Дж.Боффа у першому томі своєї праці “История Советского Союза” аналізує внутріпартійну боротьбу в СРСР у 1928-1929 роках і приходить до висновку, що бухарінці не були об’єднані і у 1928-1929 роках не виступили єдиним фронтом 23 с. 308. Сам Бухарін, на думку Боффа, не мав хватки вождя і не представляв себе в цій ролі.

Із узагальнюючих праць варто відзначити навчальний підручник “История КПСС: курс лекций”. Тут подана виважена оцінка діяльності М.Бухаріна. Однак в ньому зазначається, що М.Бухарін не врахував “фактор часу” в будівництві соціалізму 28, с. 272.

Праця відомого радянського військового діяча та історика Д.Волкогонова “Тріумф і трагедія. Політичний портрет Й.В.Сталіна” висвітлює в основному життя та діяльність Сталіна, і показує його стосунки з М.Бухаріним. Волкогонов назвав М.Бухаріна “наївним ідеалістом” 24, с. 296. Аналізуючи економічні погляди М.Бухаріна, автор наголошує, що він упускав дві речі:

повільні темпи кооперації, розраховані на десятиліття, ставили під загрозу саме існування соціалізму в Росії;

індустріалізація країни вимагала величезних коштів, а джерелом їх могло бути лише село 24, с. 303.

У цій праці висвітлено також суд над М.Бухаріним у 1938 році та опубліковано його листи до К.Ворошилова, написані в 1936 році.

Праця відомого радянського історика та філософа Р.Медведєва “О Сталине и сталинизме” присвячена загальним проблемам сталінізму, однак в ній відведено місце і М.Бухаріну. Р.Медведєв починає свою розповідь про М.Бухаріна з опису поїздки останнього за кордон 1911 році і зустрічі його з В.Леніним. Р.Медведєв відзначив еволюцію поглядів М.Бухаріна від “лівизни” у 1918 році до обстоювання курсу непу в 1929 році, а також звернув увагу на конфлікт між Й.Сталіним та М.Бухаріним в 1929 році 32, с.166-183. Р.Медведєв також висвітлив хід судового процесу у справі “правотроцкістського блоку”