У колективній монографії “Реабилитация: Политические процессы 30-50-х годов” показано хід судового процесу у справі “правотроцкістського блоку”, по якому проходив М.Бухарін наведено уривки із стенограм судових засідань і промов М.Бухаріна 33, с. 250-255.

Досить цікавою, на наш погляд, є праця радянських істориків Г.А.Бордюгова та В.А.Козлова “История и конъюнктура”. М.Бухаріну присвячені розділи книги “Поворот 1929 года и альтернатива Бухарина”, “Николай Бухарин: эпизоды политической биографии”. Автори зазначають, що група Бухаріна у 1928-1929 роках виконувала функції свого роду противаги, котра в певній мірі утримувала Сталіна від лівацького радикалізму 39, с. 81.

Автори вважають, що в 1929 році Бухарін зрозумів, що цілий ряд його ідей не працює, що свою позицію треба змінювати 39, с. 110. Автори також вважають, що єдине, що могли б зробити М.Бухарін і його прихильники в тих умовах – це надати адміністративно-командній системі цивілізований вигляд, що потім зробив Хрущов 39, с. 128.

Відомий російський письменник О.Солженіцин у романі “Архипелаг ГУЛАГ” згадує про останні роки життя Бухаріна. Автор вважає, що в середині

30-х років Сталін грався з Бухаріним, як з мишеням 35, с. 371. Солженіцин також прийшов до висновку, що у своєму “Заповіті” Бухарін схвалював усю попередню політику сталінського керівництва 35, с. 376.

Таким чином, основна кількість праць про М.Бухаріна припадає на період з кінця 1987 до початку 19991 року. На думку істориків І.А.Бордюгова та В.А.Козлова, постать Бухаріна була в цей час ідеалізована 39, с. 91. “Добрий” Бухарін був у кінці 80-х років протиставлений “злому” Сталіну.

Для прихильників оновлення соціалізму було характерно прагнення підняти М.Бухаріна, бо разом з ним на поверхні політичного життя виявлявся цілий пласт ідей і концепцій, здатних підкреслити ідею переходу до ринкових відносин, створення соціалізму з людським обличчям 39, с. 91.

Тому закономірно, що з розпадом СРСР та крахом комуністичної ідеології інтерес до постаті М.Бухаріна знижується. Однак, саме на початку 90-х років у Президентському архіві Росії американський дослідник С.Коен виявив тюремні рукописи М.Бухаріна. Тому в журналі “Вопросы философии” за 1993 рік з’явилась стаття А.Огурцова “Неизвестный Бухарин”. У ній автор досліджує “Философские арабески” М.Бухарина. Автор у цій статті в основному висвітлює філософські погляди М.Бухаріна та аналізує його працю “Философские арабески”.

Як вважає А. Огурцов, думка Бухаріна рухалась паралельно і в тому ж напрямі, що і думка найбільш видатних марксистів –А.Грамші і Д.Лукача 50, с. 5. Автор статті прийшов до висновку, що “Философские арабески” М.Бухарина - остання спроба створити інший, несталінський образ марксистської філософії 50, с. 7.

В узагальнюючих працях, що виходили в 90-х роках, теж висвітлювалась діяльність М.Бухаріна. Зокрема, у підручнику “История России ХХ век” зазначено, що М.Бухарін був представником чисто більшовицького менталітету. Однак і до сьогодні залишається загадкою його трансформація із головного ідеолога “воєнного комунізму” у рішучого прихильника непу 29, с. 250. Автори підручника припускають, що це пов’язано із психологічними особливостями М.Бухаріна, його нестійкістю.

Треба відзначити також узагальнюючу працю М.Геллера та А.Некрича “История России, 1917-1995”, том перший “Утопия у власти”. У цій праці висвітлена зустріч М.Бухаріна із Л.Каменєвим 11 липня 1929 року, де вони домовились про спільну боротьбу із Сталіним 26, с. 219. М.Геллер та А.Некрич звернули також увагу на поїздку М.Бухаріна за кордон у 1936 році. Автори зупиняються на висвітленні розмови М.Бухаріна із меншовиком М.Ніколаєвським і пишуть: “Розмови, котрі вів М.Бухарін із Ніколаєвським у Парижі, носять патетичний і жалюгідний характер. Один з керівників Жовтня, революції, той, хто найбільше сприяв сходженню Сталіна, мріє про якусь “другу партію” інтелігентів, котра б давала поради першій” 26, с. 304.

Цікавою і змістовною є праця відомого українського історика С.Кульчицького “Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928)”. У ній зазначено, що М.Бухарін не розгледів у змісті статті В.Леніна “Про кооперацію” нової концепції, альтернативної комуністичній доктрині 47, с. 317. С.Кульчицький, порівнюючи концепції економічного розвитку Й.Сталіна та М.Бухаріна, також зазначив, що обидва вони вважали неп перехідним періодом. Однак, якщо для Й.Сталіна цей період був коротким, то для М.Бухаріна він був розтягнутим в часі 47, с. 317.

У 1996 році було видано “Тюремные рукописи” М.Бухаріна із передмовою американського вченого С.Коена. Після цього праці, присвячені М.Бухаріну, перестали виходити . Це пов’язано, на нашу думку, із зниженням інтересу до комуністичного минулого після 1991 року.

Таким чином, історіографію життя та діяльності М.Бухаріна можна поділити на такі етапи: по-перше, це період з кінця 30-х до середини 80-х років; по-друге, з кінця 80-х років до наших днів. Історики сталінського періоду характеризували Бухаріна як злочинця і шпигуна. У 60-80 роках його вважали прихильником куркулів і противником індустріалізації. Після 1987 року М.Бухаріна стали оцінювати позитивно і навіть ідеалізувати. На період 1987 –1990 років припадає найбільша кількість праць про Бухаріна. Це пов’язано із економічними реформами в СРСР і “ринковим соціалізмом”.

Розділ 2. Життєвий і творчий шлях М.Бухаріна

Микола Іванович Бухарін народився 9 жовтня 1888 року в Москві у сім’ї вчителів 9, с. 5. Саме в сім’ї були закладені інтелектуальні якості Бухаріна. Малий Микола вже в 4,5 роки вмів читати і писати.

У 1900 році М.Бухарін закінчив початкову школу і поступив у гімназію 21, с. 489. Там юний Микола познайомився з Іллею Еренбургом, майбутнім російським письменником. Сам Еренбург у своїх спогадах так згадує про юного Бухаріна: “Про нього я згадую з хвилюванням, з ніжністю, з вдячністю...Він допоміг мені