На початку 1930 року Бухарін був змушений примиритись із Сталіним. Як зазначає радянський дослідник Р.Медведєв, в ніч на 1 січня 1930 року до Сталіна прийшли Бухарін, Риков і Томський з пляшками вина 32, с. 178. Вони прийшли миритись. Формально примирення відбулось. XVI з’їзд 1930 року обрав Бухаріна членом ЦК. Після XVIІ з’їзду 1934 року Бухарін був переведений в кандидати в члени ЦК ВКП(б).

В цей час Бухарін опублікував серію нарисів на теми науки, культури і літератури, що увійшли у збірник “Этюды”.

В березні 1932 року М.Бухарін став директором інституту історії науки і техніки 40, с. 389.

В квітні 1932 року М.Бухаріна призначили членом колегії Наркомату важкої промисловості і комісії з розробки нового п’ятирічного плану. Із С.Орджонікідзе, який очолював Наркомважпром, у М.Бухаріна склались хороші і дружні відносини.

В цей час М.Бухарін займався також проблемами літератури та мистецтва. У 1933 році вийшла його книжка “Этюды”, присвячена питанням літератури та мистецтва. Зокрема, у цій книжці М.Бухарін досить гостро виступив проти Сергія Єсеніна та його творчості 12, с. 208.

Як зазначає американський вчений С.Коен, М.Бухарін у цей час став неофіційним, але помітним виразником поглядів радянських наукових кіл 45, с. 419. Однак, не дивлячись на те, що М.Бухарін залишався у складі ЦК, його нинішні заняття не йшли в порівняння з попередніми.

В цей час М.Бухарін вирішував і свої сімейні проблеми. Ще в 1920 році

він розлучився із своєю першою дружиною Надією Лукіною, його другою дружиною в 1920-1929 роках була Есфір Гурвіч, від якої у Бухаріна народилась дочка Світлана. На початку 1934 року М.Бухарін одружився на Анні Ларіній, дочці відомого партійного діяча Юрія Ларіна. В 1936 році в них народився син Юрій 45, с. 420.

На початку 30-х років в СРСР відбулись драматичні родії: розкуркулення, колективізація, голод 1933 року на Україні. Бухарін уже не міг протестувати. Як зазначає Д.Волкогонов, Бухарін у цей час, навіть “покаявшись”, мучився від своєї непослідовності 24, с. 311. Він не міг погодитись із методами тотального насильства, застосованими до селянства. Як згадує Анна Ларіна, М.Бухарін, проїжджаючи через Україну, бачив опухлих від голоду дітей. Він тоді сказав: “Якщо більш ніж через десять років після революції можна спостерігати таке, то як це можна?” і впав на диван у істеричних риданнях 49, с. 29.

Сталінське керівництво вимагало від М.Бухаріна “покаяння” і визнання своїх помилок. Зокрема, Г.Петровський на XVI з’їзді ВКП(б) у 1930 році сказав, що Бухарін був ідеологом правого ухилу і його теоретиком, тому Бухарін повинен виступити, подати свій голос 17, с. 229.

М.Бухарін був змушений виступити із засудженням своєї “правої” платформи на січневому Пленумі ЦК ВКП(б) 1933 року 32, с. 255.

27 лютого 1934 року М.Бухарін був призначений відповідальним редактором газети “Известия”.

М.Бухарін брав участь у роботі першого Всесоюзного з’їзду радянських письменників, що проходив з 17 серпня по 1 вересня 1934 року і виступив з доповіддю “Поезія, поетика і завдання поетичної творчості в СРСР”. Як зазначає американський дослідник Коен, М.Бухарін говорив про небезпеку партійної диктатури в літературі, що може привести до бюрократизації творчих

процесів 45, с. 423.

Як зазначає радянський письменник І.Еренбург, доповідь Бухаріна була захистом поезії від риторів і вульгаризаторів 19, с. 165. Інший радянський

дослідник Амлінський зазначав, що доповідь Бухаріна була зроблена не на вузькокласовому, а на загальнолюдському рівні 37, с. 51. Хоча радянські письменники, зокрема Дем’ян Бідний, критикували цю доповідь, проте Сталін поставився до неї прихильно і навіть поздоровив Бухаріна.

Але це не означало, що Сталін забув про помилки М.Бухаріна. Як згадує дружина Миколи Івановича, Анна Ларіна, його було вирішено піддати партійній чистці 18, с. 109. Сталін у той час час грав у любов до Бухаріна. У 1935 році він навіть виголосив тост за Бухаріна 49, с. 26.

На початку 30-х років у філософських статтях М.Бухаріна виникає тема “соціалістичного гуманізму”. Цей поворот у поглядах М.Бухаріна відображений у доповіді “Основні проблеми сучасної культури”, виголошеній у Парижі у 1936 році і у праці “Філософські арабески”, написаній в тюрмі НКВД у 1937 році. На противагу авторитаризму і фашизму М.Бухарін твердить, що соціалізм не протистоїть розквіту особистості, а утверджує її. На думку російського вченого А. Огурцова, це була програма протилежна сталінській моделі 50, с. 10.

Бухарін виступив і з критикою фашизму з його культом вождя, що мимоволі викликало у читача порівняння із сталінізмом 50, с. 11.

7 лютого 1935 року М.Бухарін був введений в Конституційну комісію. До свого від’їзду за кордон він встиг написати правову частину Конституції. Вона була чинна в СРСР до кінця 70-х років. Як зазначає російський вчений Геллер, М.Бухарін не розумів, що написав Конституцію тоталітарної держави 26, с. 304.

В лютому 1936 року Бухарін був відправлений до Парижу для купівлі

архіву К.Маркса та Ф.Енгельса. Йому дали завдання зустрітися з австрійським

соціал-демократом Отто Бауером, секретарем ІІ Інтернаціоналу Фрідріхом Адлером, а також російськими меншовиками Даном та Ніколаєвським

18,с. 110.

Це відрядження було влаштоване Сталіним лише з метою компрометації М.Бухаріна. Сама комісія з пошуку архівів складалась з трьох чоловік – А.Аросєва, В.Адоратського і М.Бухаріна.