Таким чином, Конгресом були оформлені ідеологічні та організаційні основи руху, перш за все, в питаннях національно-державного будівництва як альтернативна політична сила існуючої в Україні фінансової та промислової буржуазії, з одного боку, а з другого – тієї частини пролетаріату, яку очолювала більшовицька партія. Лідери Центральної Ради використали могутнє патріотичне піднесення українського народу, підхопивши його загальнодемократичні вимоги щодо усунення будь-яких обмежень української мови та культури в суспільно-політичному житті.

Розділ 2. Законодавча діяльність Центральної Ради.

Відправною точкою організаційної роботи Центральної Ради є рішення Національного Конгресу, згідно з яким Центральна Рада мала розвиватися саме як національний парламент. Поступово розпочали свою діяльність президія та постійні комісії, почало формуватися те, що називають апаратом, з’явилися певні кошти, хоча фінансові труднощі увесь час тяжіли над Центральною Радою. Бракувало ще одного дуже важливого елемента – правової основи, на якій ґрунтувалась би її діяльність. Проте і ця проблема була розв’язана. Уже в резолюціях Національного Конгресу Центральній Раді доручалось створити комітет для розробки статуту автономної України. Першим узагальнюючим документом, який мав регламентувати діяльність Центральної Ради, став „Наказ Українській Центральній Раді” від 5 травня 1917 р. Він юридично закріпив існуючий порядок, визначивши повноваження і механізм функціонування загальних зборів Центральної Ради та її Комітету (згодом Малої Ради), комісій, секретарств та інших органів. Отже, досить швидко Центральна Рада практично завершила перший етап своєї організаційної діяльності, а її вплив зріс настільки, що М.Грушевський визнав за можливе говорити про „Тимчасовий Український уряд”.

Для зміцнення позицій Центральної Ради досить важливе значення мала підтримка її з боку скликаних у Києві у травні 1917 р. всеукраїнських з’їздів: військового, селянського і робітничого. Залученню в русло політики Центральної Ради нових соціальних груп, перш за все на місцях, сприяло також утворення губернських, повітових та міських „українських рад” (вони діяли на Полтавщині, Чернігівщині, Слобожанщині, Волині, у Києві). Велике значення мав і Всеукраїнський військовий з’їзд, на який з’їхало близько 700 делегатів. Адже доля революції значною мірою залежала від позиції армії і флоту. З’їзд ухвалив рішення про українізацію армії. Із солдат запасу – українців був сформований Перший полк ім.. Богдана Хмельницького. Історія держави і права України. За ред. Рогожина А.Й. К., 1996. ч. ІІ. С. 41.

2.1. Перший та другий універсали Центральної Ради.

До літа 1917 р. відносини Центральної Ради з Тимчасовим урядом все більше загострювалися, що зумовлювалося перш за все політичною лінією загальноросійської влади.

В цей час Комітет Центральної Ради ухвалив підготовлений текст Універсалу й доручив Винниченко оголосити його на засіданні військового з’їзду. Ввечері при закритті з’їзду делегати у захваті з почуттям „ніколи не знаної радості” вітали Універсал, а наступного дня у Троїцькому народному залі, згідно з повідомленням київських газет, відбулося його „урочисте опублікування”. Потім учасники зборів вийшли на вулицю і попрямували на Софіївську площу.

Так почався другий етап історії Центральної Ради, коли, за словами Грушевського, вона „заговорила в сім Універсалі як власть, поставлена українським народом на те, щоб керувати і правити ним, так що її постанови і накази мають українською людністю пильно сповнятись”. Копиленко О.Л. „Сто днів” Центральної Ради. К., 1992. С. 92.

І Універсал було проголошено 10 червня 1917 року при закритті ІІ Всеукраїнського з’їзду. В ньому зокрема говорилося, що „ми, Українська Центральна Рада видаємо цей Універсал до всього нашого народу й оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя.”

Головне його призначення – безпосереднє звернення до всіх українців із закликом у тяжкий час вседержавного безладдя самостійно організуватися і приступити до негайного закладення підвалин автономного ладу. У ньому ще раз наголошувалось на суті змагань молодої української демократії до волі, до права самостійного підпорядкування своїм життям, до створення шляхом все людного, рівного, прямого і таємного голосування Українських Установчих зборів, до національно-територіальної автономії у складі Росії.

У стислій формі в Універсалі викладались вимоги Української Центральної Ради до Тимчасового уряду. Акцент робився на сподіваннях, що по всій Росії будуть передані поміщицькі, казенні, царські, монастирські та інші землі у власність народу. Центральна Рада проголошувала себе виразником всенародної волі і брала на себе у зв’язку з цим весь тягар відповідальності. Універсал закликав українських громадян до згоди і порозуміння з демократією інших національностей і до усунення на місцях осіб і органів, „ворожих до українства”, але не насильницькими методами, а шляхом їх переобрання. Турченко Ф.Г. Новітня історія України. Ч І (1917-1945). К., 1994. Принципово новим було положення про відмову передавати будь-які кошти, в тому числі й податки, в центральну (тобто російську) державну скарбницю, а також про впровадження спеціального податку – на „рідну справу”, тобто на потреби України.

Отже згідно з І Універсалом Центральна Рада фактично перебирала на себе державні функції, а 28 червня було створено уряд – Генеральний секретаріат на чолі з В.Винниченком, що неабияк занепокоїло Петроград.