Згідно з ІІІ Універсалом Україна ставала частиною федеративної Російської республіки, офіційно проголошеної ще 1 вересня 1917 р., і одержала найменування Української Народної Республіки. До її території зараховувались Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська та Таврійська (без Криму) губернії. Щодо інших суміжних губерній і областей, населених українцями, то долю мали вирішити майбутні домовленості. У цьому Універсалі були визначені ще і положення про:

скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі проголошення власністю всього трудового народу;

встановлення 8 годинного робочого дня;

запровадження державного контролю над виробництвом;

негайний початок мирних переговорів та укладання справедливого миру між воюючими сторонами;

оголошення повної амністії за політичні виступи та ліквідація смертної кари як міри покарання;

закріплення за населенням усіх прав місцевого самоврядування;

закріплення загальнолюдських демократичних свобод слова, друку, віри, зібрання, союзів, страйків, недоторканності особи і помешкання, можливості застосування місцевих мов у відносинах з усіма установами;

надання росіянам, євреям і полякам права на національно-персональну автономію та на вільний національний розвиток усім іншим народам, які мешкали в Україні;

зобов’язання врятувати від голоду не лише український народ, а й фронт та великі частини Російської республіки.

Універсал проголошував 27 грудня 1917 р. днем виборів до Українських Установчих зборів, а 9 січня – днем їх скликання. До Українських установчих зборів вся влада в Україні повинна була належати Центральній Раді та її урядові – Генеральному секретаріатові.

ІІІ Універсал, за визначенням В.Винниченка, не справив такого впливу як перший. Накреслена в ньому соціально-економічна програма не задовольняла більшість населення і насамперед селянство. Не відповідало історичному моменту проголошення України частиною Російської федерації. Непотрібним і непосильним для України було завдання стати на сторожі прав і революції усієї Росії.

Проте, загалом проголошення Української Народної Республіки ІІІ Універсалом стало визначною історичною подією, яка знаменувала відновлення української державності у ХХ ст.. Український народ після тривалого поневолення заявив про відродження власної держави. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. – К., 2000. С. 315.

2.3. Четвертий Універсал Центральної Ради.

Не отримавши підтримки на І Всеукраїнському з’їзді рад у Києві 4 грудня 1917 р., більшовицькі делегати на чолі з Г.П’ятаковим переїхали до Харкова і 11 грудня проголосили там утворення Української Радянської Соціалістичної Республіки. Так в Україні виникло двовладдя. Дивну позицію щодо Центральної Ради зайняв радянський уряд на чолі з Леніним. Раднарком РРФСР 4 грудня 1917 р. видав „Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради”. Заявляючи, що „Рада Народних Комісарів признає Українську Народну Республіку, її право зовсім відділитися від Росії”, РНК висувала різні звинувачення УНР, зокрема стосовно дій Центральної Ради та її уряду на власній території, в Україні, з якими Раднарком не погоджувався. Цей ультиматум був грубим втручанням Рад наркому у внутрішні справи України. Від Ради вимагали також допомагати революційним військам, припинити роззброєння радянських полків, які, до речі, не визнавали, перебуваючи на території України, влади Центральної Ради.

У відповідь на цей ультиматум Генеральний секретаріат надіслав Рад наркомові РРФСР ноту, в якій зазначав, що не можна визнавати право народу на самовизначення і грубо порушувати це право, нав’язуючи свої форми політичного устрою. Проте ця відповідь ситуації не змінила. Рад нарком вирішив припинити „всякі словесні загравання” і приступив до активних дій. Музиченко П.П. Там же.

Ситуація, що склалася, змусила керівництво Центральної Ради позбутися ілюзій щодо перетворення Росії на демократичну федеративну республіку. Байдужість багатьох до долі української державності, яка проявлялась під час наступу російських радянських військ, свідчила про слабкість національного руху і неспроможність керівництва повести за собою мільйонні маси населення. Більшовики Росії під федералістським гаслами намагались здійснити свої імперські наміри. Ця істина поступово ставала очевидною дедалі більшому колу українських політиків. Формальне відокремлення від режиму більшовицької диктатури стояло першорядним завданням. До цього додавалась необхідність проводити самостійні мирні переговори з Німеччиною та її союзниками.

Зважаючи на ці обставини, а особливо на наступ більшовицьких військ на Київ, закритим засіданням Малої Ради було затверджено ІV Універсал, текст якого було розроблено на основі проектів М.Грушевського, В.Винниченка та М.Шаповала.

ІV Універсал Української Центральної Ради, хоч і був датований 9 (22) січня, дійсно ж виданий у ніч на 12 (25) січня 1918 р. В Універсалі УНР проголошувалася „самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу”, яка хоче жити у злагоді і приязні з усіма сусідніми державами: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та ін., але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки.

В документі зазначалося, що влада в Україні належатиме тільки її народові, від імені якого виступатимуть Українські Установчі збори. До зібрання управляти державою повинна була Центральна Рада та її виконавчий орган – Рада народних міністрів.

В Універсалі підтверджувався напрям на тверду рішучу боротьбу з більшовиками, на досягнення мирної угоди у Брест-Литовську – укладення миру з Німеччиною та її союзниками.

У внутрішній політиці ІV Універсал визначав курс Української Республіки на:

- переобрання волосних і повітових, народних рад, міських дум;

- соціалізацію передачу землі трудовому народу без викупу;

- на передачу лісів, вод і надр у порядкування Рад Народних Міністрів;

- переведення всіх фабрик і заводів з воєнного до мирного стану;

- збільшення продукції народного споживання;

- монополізацію найважливіших галузей торгівлі, залізничної, вугільної, тютюнової промисловості;

- встановлення державно-народного контролю над усіма банками;

- визнання всіх прав і свобод, які були проголошені у ІІІ Універсалі;

- боротьбу із безробіттям;

- національно-персональну автономію;

-