Нічого у Конституції не було записано про герб, прапор, гімн держави, про основні принципи внутрішньої та зовнішньої політики, порядок обрання місцевих органів влади та управління, органи прокуратури, судову систему тощо. Конституція, очевидно, повинна була мати тимчасовий характер, адже вона створювалася на перехідний період – становлення української державності. Незважаючи на це, вона мала демократичний характер, була міцною правовою підвалиною держави, основою для всього іншого законодавства України, створення демократичної державності, законності, правопорядку.

Розділ 3. Державний лад і судочинство.

3.1. Генеральний Секретаріат.

Центральна Рада опинилась перед вибором: або ж уособити „єдність і неподільність” політичної влади, як трохи пізніше це зробила партія більшовиків, або ж піти іншим шляхом. І Центральна Рада обрала саме цей „інший шлях”. 28 червня 1917 року на своєму закритому засіданні Комітет Центральної Ради ухвалив створити так званий Генеральний Секретаріат, практично приступивши до формування виконавчої влади та її розмежування із владою законодавчою. Про це, зокрема йшлося на пленумі 6 липня, коли Грушевський, доповідаючи про організацію цього нового органу, пояснив, що відтепер на Комітет Центральної Ради в період між її пленумами покладаються законодавчі функції, а один з виступаючих – український есер М.Ковалевський – визначив Генеральний Секретаріат як тимчасовий уряд, що його створила революція. Термін „виконавчий орган Центральної Ради” знаходимо у декларації Генерального Секретаріату, яку виголосив його голова В.Винниченко на пленумі Центральної Ради 9 липня. „Утворення Генерального Секретаріату, - зазначалось в декларації, - було необхідним щаблем розвитку нашого представницького органу. Тому-то інститут Генерального Секретаріату має охоплювати всі потреби українського народу. Згідно з цими потребами і поділено роботу між окремими секретарями: по внутрішніх справах, фінансових, судових, харчових, земельних, освітніх, міжнаціональних, праці, доріг, військових, торгу і промисловості”. Далі в декларації визначалися конкретні завдання кожного з секретарів.

До першого складу Генерального секретаріату входило дев’ять осіб: В.Винниченко – голова і генеральний секретар внутрішніх справ, П.Христюк – генеральний писар, Х.Барановський – генеральний секретар фінансів, С.Єфремов – генеральний секретар міжнаціональних справ, С.Петлюра – генеральний секретар військових справ, В.Садовський – генеральний секретар судових справ, Б.Матрос – генеральний секретар земельних справ, І.Стешенко – генеральний секретар освіти та М.Стасюк – генеральний секретар харчових справ. Після проголошення першої декларації Генерального секретаріату його склад розширився за рахунок нових членів, якими стали: В.Голубович – генеральний секретар у справах шляхів, О.Зарубін – генеральний секретар пошт і телеграфів, М.Рафес – генеральний контролер, П.Стебницький – статс-секретар у справах України при Тимчасовому уряді. Історія держави і права України. За ред. Рогожина А.Й. К., 1996. ч. ІІ. С. 43.

29 липня 1917 року Мала Рада затвердила Статут Генерального Секретаріату, який М.Грушевський назвав „першою Конституцією України”. Статут визначав взаємини між Генеральним секретаріатом і Малою Радою, порядок діяльності уряду, законодавчу процедуру тощо. Генеральний секретаріат був підзвітній Малій Раді.

Після компромісних рішень Центральної Ради на переговорному процесі з Тимчасовим урядом Росії в серпні 1917 року дію Статуту було замінено на Інструкцію Тимчасового уряду Генеральному секретарству від 4 серпня 1971 року. Інструкція обмежувала діяльність українського уряду територіально.

На засіданнях Генерального секретаріату розглядалися питання судоустрою, військового будівництва тощо. Особливе місце займали питання зовнішньої політики.

Чимало зусиль уряду потребували організаційні питання, які розглядалися майже на кожному його засіданні. Звертався Генеральний секретаріат і до питань дисципліни. Коли запізнення на його засідання стали критичним явищем, уряд 15 вересня 1917 року приймає постанову, що встановлювала штрафи: по одному карбованцю за кожну хвилину запізнення.

За час свого існування Генеральний секретаріат провів понад 30 засідань, на яких було розглянуто біля 100 питань внутрішньої і зовнішньої політики. Найбільш часто заслуховувалися питання фінансової політики. Генеральний секретаріат підготував проекти постанов Пленуму Центральної Ради про введення прогресивного прибуткового оподаткування у розмірі 25 відсотків загальноросійського прибуткового податку, поземельного податку по 10 коп. з десятини та одночасного оподаткування робітників і службовців у розмірі 25 відсотків одноденного заробітку.

12 жовтня 1917 року Генеральний секретаріат розробив і затвердив декларацію, яка розширила його повноваження, обмежені Інструкцією Тимчасового уряду. Уточнювалася компетенція секретарств і Генерального секретаріату в цілому. Своє рішення Генеральний секретаріат приймав у формі декларацій, постанов, інструкцій. Офіційним органом уряду був „Вісник Генерального секретаріату”. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. – К., 2000. С. 321

3.2. Місцева влада і місцеве самоврядування.

І Універсал зберігав існуючу систему органів місцевої влади. Як відомо, більшовики були прихильниками злому попередньої державної системи. Центральна Рада, навпаки, намагалася пристосувати її до потреб національно-державного будівництва. Перебудова цих органів, за задумом керівників Центральної Ради, повинна пройти декілька етапів.

Перший етап мав за мету українізацію міських органів і їх переорієнтацію на нову владу. В.Винниченко писав: „кожне село, кожна волость, кожна управа повітова чи земельна, яка стоїть за інтереси українського народу, повинна мати найтісніші організаційні зносини з Центральною Радою”. Винниченко В. Відродження нації. – ч І.

На другому етапі передбачалася перебудова місцевої і загальної крайової адміністративної влади в напрямку, знову ж таки, зміцнення зв’язку з Центральною Радою.

На третьому етапі ставилося завдання розвитку місцевого самоврядування та розширення компетенції його органів.

Керівництво всією системою органів самоврядування здійснювало Генеральне секретарство (з квітня 1918 року – департамент місцевого самоврядування Міністерства внутрішніх справ), що зводило нанівець саму ідею самоврядування, адже централізація і місцеве самоврядування несумісні явища.

ІV Універсал до існуючих органів місцевої влади додав ради робітничо-селянських і солдатських депутатів, що ще більше заплутало