Здійснюючи підготовку до нападу на СРСР, нацистське керівництво виношувало плани створення на окупованих східних землях низки сателічних держав з наданням їм певної політичної самостійності, тобто, планувала побудувати міждержавну систему на принципі рівноваги сил. “Велика Україна”, на думку майбутнього райхміністра східних окупованих земель, Альфреда Розенберга, мала б виступати гарантом стабільності на Сході.

Така позиція щодо українського питання привернула до співпраці з німецькою стороною навіть найрадикальніші українські угруповання. У квітні 1941 року фракція ОУН(б) з допомогою абверу (військова розвідка на чолі з адміралом В.Канарісом) сформувала Дружини Українських Націоналістів або військові підрозділи “Нахтігаль” і “Роланд”. Командування вермахту розраховувало використовувати їх для каральних дій проти поляків і євреїв ОУН(б) бачила в них утворення національної армії. Для того, щоб Німеччина не мала сумнівів стосовно прагнень українців, 23 червня 1941 року німецькому урядові було передано меморандум ОУН(б). Його зміст зводився до того, що українці розглядають Німеччини з СРСР лише як можливість звільнення України від більшовизму і передумову створення власної держави. У політичних постановах ІІ Великого Збору (1941) зустрічаємо: “ОУН продовжуватиме всіма силами революційну боротьбу за визволення Українського Народу без огляду на всі територіально-політичні зміни, які зайшли б на терені Східної Європи”.[10) [ ]ОУН в світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-55рр.: Збірка документів. 34 ОУН , 1955 – ч.1 – С.31. ]10)

30 червня 1941 року військовий підрозділ “Нахтігаль” під проводом Романа Шухевича вступив о Львова. Незабаром тут з’являється група діячів ОУН(б). Їх поява у Львові ще до вступу сюди німецьких військ пояснювалась тим, що Провід вирішив скористатися безвладдям перших днів німецької окупації, щоб проголосити Декларацію про відновлення Української Держави і приступити до її побудови.

30 червня 1941 року у Львові о 8 годині вечора в будинку товариства “Просвіта” зібрались національні збори у складі 100 представників українського громадянства. В той же день було ухвалено й проголошено Акт відновлення Української держави. 6 липня 1941 року створено коаліційний уряд (Державне Правління) на чолі з Ярославом Стецьком (11 міністерських портфелів отримали безпартійні, 11 – члени ОУН(б), а решту – представники партії соціалістів-радикалів) і коаліційний передпарламент – Раду Сеньйорів на чолі з Костем Левицьким. Почесним головою оголошено митрополита Андрія Шептицького.[[ ]11 Ідеї і чин 30 червня 1941 року (у 25-річчя Акту відновлення Укр. Держави)// Визвольний шлях – 1966, - С.647-48 ]11

Проголошуючи відновлення незалежної, соборної України, ОУН спирались на досвід визвольних змагань 1917-20 рр., зокрема, на Акт злуки УНР і ЗУНР. Посилаючись на волю українського народу, Національні Збори проголошували “відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України”. ОУН закликала “увесь український народ не скласти зброї так довго, доки на усіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада”. Ярослав Стецько у своїй праці “30 червня 1941” писав: “30.06.41 був дороговказ для тодішнього і – остався для сучасного світу. Не повторювати помилок минулого. Заходові – не йти знову з однією тиранією проти другої, але спільно з уярмленими обома тираніями, відкрити фронт проти обох деспотій”.[[ ] 12 Стецько Я. 30 червня 1941 року. Проголошення відновлення державності України. Торонто-Нью-Йорк-Лондон, 1967 – С.40-41 ] 12

Незалежну від рейху поведінку ОУН(б) виявляла в так званих “похідних групах”, які просувалися на території України слідом за наступаючими німецькими військами. Метою їх було встановлення місцевого самоврядування під контролем ОУН.

В умовах окупаційного режиму роль третьої сили” прагнула відігравати ОУН(м). Мельниківці відкрито підтримували німців у їх боротьбі проти Радянського Союзу. В ході війни вони стали додатком німецького окупаційного режиму: сформували дивізію СС “Галичина”, яка стала використовуватись німцями лише після поразки під Сталінградом. Ця дивізія була створена 28 квітня 1943 року, а фактичне формування почалось весною 1944 року на полігоні Нойгаммер у Німеччині. Отримавши свободу дій, ОУН(м) сконцентровувала свої сили у великих містах, формувала органи місцевого самоврядування. 5 жовтня 1941 року в Києві утворено Українську Національну Раду на чолі з професором Київського політеху, економістом М.В.Величковським. Вважаючи себе представницьким органом українського народу, Рада розпочала роботу для формування національного уряду.

Проте всі кроки інтегральних націоналістів, спрямовані на відновлення української державності, національне відродження, суперечили окупаційним планам гітлерівців. Представники німецької адміністрації (Розенберг, Ганс Кох наполягали на відкликанні Державного Правління та Акту про відновлення Української Держави. Після відмови ОУН(б) у цьому 5 липня 1941 року заарештовано Степана Бандеру, 9 Липня – Ярослава Стецька, 15-16 вересня пройшли масові арешти членів ОУН(б) по всій Україні і за кордоном. Батальйони “Нахтігаль” і Роланд” були відкликані з фронту і використані для пацифікації в Білорусії і через рік розпущені. В грудні почалися репресії і проти мельниківців, Українську Національну Раду було заборонено.

Та ОУН(б), незважаючи на масові арешти своїх провідних членів, далі продовжує вести революційну боротьбу з метою здійснення переходу до загальнонаціонального збройного спротиву. ІІ конференція ОУН(б), що відбулась у квітні 1942 року, оголосила нацизм і більшовизм головними ворогами України. Акт 30 червня 1941 року наголошував на необхідності творення “Української національно-революційної Армії”, яка б боролась проти московської та німецької окупації за УССД. Саме такою армією стала Українська Повстанська Армія (УПА), перші відділи якої були