З ініціативи ОУН(б) за участю УПА 21-22 листопада 1943 року відбулась перша Конференція поневолених народів Східної Європи й Азії, яка закликала до створення єдиного фронту боротьби за національне визволення від сталінського та гітлерівського імперіалізму. “Шлях до нашої волі – це визвольна революція народів... Україна назавжди визволиться лише тоді, коли будуть вільні всі нації, поневолені Росією,” – так вважав Ярослав Стецько.[[ ]14 Стецько Я. Українська визвольна концепція. Видання ОУН, 1987 – т.1 – С.266 ]14

Неподалік Самбора (Галичина) 11 липня 1944 року розпочав свою роботу Великий Збір, в якому, крім представників ОУН, брали участь 20 делегатів різних довоєнних партій Західної України. Тоді ж виник політичний орган націоналістичного руху – Українська Головна Визвольна Рада (УГВР), як вияв історичної наступності боротьби українського народу за самовизначення, “підмет самостійної політики України та її репрезента перед іншими народами” (І конференція ЗЧ ОУН, вересень 1947р.). “Тимчасовий устрій УГВР”, прийнятий на цьому Великому Зборі, визначав, що УГВР діяла через такі державницькі інститути: Великий Збір УГВР – орган вищої законодавчої влади; Президія УГВР; Генеральний секретаріат – орган вищої виконавчої влади; Генеральний суд – орган правосуддя; Контрольна Колегія – орган контролю і нагляду. На чолі УГВР стояв Президент, який представляв її на міжнародній арені. Основними завданнями УГВР стали положення, сформульовані в “Платформі УГВР”: “об’єднати і координувати дії всіх самостійницько-визвольних сил українського народу... визначати ідейно-програмові напрямки визвольної боротьби... покликати до життяперший український державний уряд... перше українське всенародне представництво”.[[9]15 Мірчук П. Українська Повстанська Армія 1942-52, Львів, 1991 – С.313-3249]15

Слід згадати і про другий представницький політичний керівний орган, що постав був на Україні під час німецької окупації. Тим органом Була Всеукраїнська Національна Рада (ВУНР). Створена ОУН(м) 22 квітня 1944 року, ВУНР об’єднала в собі Українську Національну Раду у Києві, Українську Національну Раду у Львові та Українську Центральну раду Закарпаття під проводом професора А.Штефана. Переговори про об’єднання велися в Братиславі і Мюнхені, а протокол об’єднання цих Рад ВУНР підписали професор М.Величківський, митрополит Андрій Шептицький і професор А.Штефан.

Акт 30 червня 1941 року та подальша революційна боротьба засвідчили перед світом, що ОУН не відступає від своєї основної мети – суверенної держави і не йде у цій справі на жодні поступки, навіть “в обличчі найбільших потуг”, знаючи лише можливості існування УССД або боротьба за неї.

Розбудова Української Держави в планах ОУН.

ОУН, будучи керівником революційної боротьби українського народу за визволення з-під влади окупантів та відновлення УССД, вбачала потребу не тільки здобути Українську Державу, а й здійснити реальні кроки до її розбудови. Тому утвердження та розвиток УССД поступово ставали метою діяльності ОУН. Оунівці були переконані, що побудова української державності нерозривно пов’язане з ідеологією українського націоналізму, бо лише українська нація мала право творити на своїй території свою Державу.

Розбудову УССД можна було здійснювати лише шляхом створення державних органів та розробки державотворчих програм у сфері політики, економіки, у соціальній сфері, сфері релігії, освіти та культури.

Державний устрій Української Держави.

Ще І великий Збір ОУН (1929р.) визначав державний устрій майбутньої української влади відносно до етапів державного будівництва: “національного визволення, державного закріплення та розвитку.” В час визвольної боротьби влада мала належати національній диктатурі, “витвореній в ході національної революції”. Після відновлення державності, влада мала перейти до голови держави, який повинен був створити найвищий законодавчий орган “ на засаді представництва всіх організованих суспільних верств” на землях, що увійдуть до складу Української Держави. Голова мав назначати виконавчу владу, відповідальну перед ним і законодавчим органом.[[8]16) Мірчук П. Нарис історії ОУН. Українське Видавництво. Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк, 1968 – т.1 – С.95-96.8]16)

Римський ІІ Великий Збір та Краківський ІІ Великий Збір двох уламків ОУН мали багато спільного у своїй політичній програмі. Вважаючи, що устрій Української Держави повинен творитися на засаді протипартійності, ОУН(м) заборонила існування політичних партій в майбутній державі. Голову Проводу Андрія Мельника було проголошено вождем нації. ІІ Великий Збір (б) ствердив, що ОУН бореться “проти комуністичного світогляду й капіталізму... за організацію Української Держави на основах сильної влади ... та одної політичної організації. Серед причин того факту, що ОУН визнала форму майбутньої УССД як авторитетної організації, на перше місце місце треба постановити розчарування з демократичних методів організації визвольних сил. Центральна Рада не змогла скористатись з сприятливих умов для створення незалежної держави, а загрузла в міжпартійних чварах та невизначеності. Іншою важливою причиною стало виникнення та зріст комуністичної системи, що перемогла, опираючись на авторитарну більшовицьку партію. Цьому сприяло також виникнення інших національних рухів у висліді тоталітаризму. Крім того, ОУН формувалась у підпіллі, що вже диктувало потребу суворої дисципліни та монократизму.

Проте поступово політична програма ОУН еволюціонує. У політичних