усунені “виключної монополії держави в економічному житті” та в розвиткові “особистої ініціативи і підприємливості”, економічної конкуренції;

встановленні ринкових відносин, які мають бути основним регулятором у господарському житті, “а не єдиний центральний план і єдине центральне управління народним господарством”;

суспільній деколективізації сільського господарства;

гармонійній співпраці всіх виробничих верств, “як заперечення принципу класової боротьби”;

інтенсивних торговельних взаємин з закордоном.[25[ ] Конференція Українських Націоналістів. Методи і документи, К: Видання КУН, 1992 – С. 121-122.5]25)

В такій соціально-ринковій економіці, яку намагалися творити ОУН, економічна політика мала тісно бути пов’язана з соціальною. ОУН ще на І Великому Зборі визнала взаємозв’язок між економічною і соціальною діяльністю держави. Основним доказом цього є факт, що І Великий Збір з’єднав економічну і соціальну політику в єдині “соціально-економічні постанови”. У цих постановах передбачались такі прогресивні заходи: 8-годинний робочий день праці з поступовим його скороченням, утримання державою всіх громадян, яким понад 60 років, “позбавлення власних засобів прожитку”, створення єдиної організації “загального забезпечення”.[[10]26) ОУН в світлі постанов Великих Зборів, конференцій та інших документів з боротьби 1929-55. Мюнхен, ЗЧ ОУН, 1955 – ч.1 – с.11-1210]26)

Формування соціальних програм ОУН в 30-40-х роках йшло під величезним тиском з боку радянської влади. Щоби відкинути звинувачення більшовиків у “буржуазності”, ОУН потрібно було стати самій великим соціалістом, щоб довести, що її програма більш прогресивна, справедлива і справді соціальна. Саме тому постанови ІІ Великого Збору ОУН (б) (1941р) та ІІІ НВЗ ОУН (1943р) містили багато тез, спрямованих на соціальний захист населення. Це і вимоги безоплатної освіти, забезпечення всіх працюючих у разі хвороби чи каліцтва, свобода друку, слова, думки, переконань, віри і світогляду, свобода профспілок, свобода об’єднуватись у виробничі чи будь-які інші спілки, вимога особливої державної опіки над дітьми й молоддю. ІІІ НВЗ ОУН проголошував “рівність усіх громадян України незалежно від їх національності в державних та громадських правах чи обов’язків ... рівне право на працю, заробіток і відпочинок”, рівність жінки і чоловіка: “За вільний доступ жінки до всіх професій, за першочергове право жінки на легшу працю, щоб жінка не шукала заробітку на промислах і внаслідок цього не руйнувала свого здоров’я. За державну охорону материнства: батько одержуватиме, крім платні за свою працю, додаткову платню на виховання неповнолітніх дітей”. Потрібно підкреслити, що писано це не тепер, а цим словам вже півстоліття.[[10]27) Вищевказана праця, с.110-11210]27)

При аналізі соціальної програми ОУН треба відмітити кілька суттєвих моментів, що визначають головні напрямки її розвитку. По-перше, це спрямованість на досягнення соціальної справедливості й гармонії. Ідея соціальної справедливості приваблювала багатьох теоретиків націоналізму. Соціальна справедливість (в теорії націоналізму) не ототожнювалась з соціальною рівністю, а полягала в тому, щоб держава максимально захищала права людини, не допускала її експлуатації, забезпечувала справедливі стосунки між роботодавцем і працівником. Справедливий суспільний лад можна було побудувати у суверенній національній державі, де реалізація національної ідеї спричинила б його створення. Петро Полтава вважав, що “концепція Самостійної України – це ... концепція такого суспільного ладу в майбутній Українській Державі, при якому не існуватиме експлуатації людини людиною”.[[9]28) Мірчук П. Українська Повстанська Армія 1942-52. Львів, 1991 – с.2749]28)

Іншим моментом можна вважати – усвідомлення недосконалості комуністичної системи та радянської і потреба створення власного типу суспільних взаємин.

Третьою засадою соціальної політики мала б стати політична і економічна свобода людини. Держава повинна ставитися до особи, сприяти її розвитку. Ярослав Стецько: “Наша революція висуває людину як спільнотне єство з високо розвинутою особистою гідністю, як істоту, створену на образ і подобу Бога, свобідну в своїх началах.”[[14]29) Cтецько Я. Українська визвольна концепція, Видання ОУН, 1982 – т.114]29)

Хоча в теоретичному обґрунтуванні соціально-економічної програми ОУН є утопічні думки, проте загальне її спрямування приваблює гуманністю та чітким вирішенням конкретних проблем. Теоретично створена модель соціальної економіки майбутньої УССД була розрахована на посткомуністичне суспільство. Вона є близькою до існуючої зараз соціально ринкової “шведської моделі”.

Питання культури, освіти, релігії в УССД

Діяльність ОУН охоплювала усі ділянки життя УССД, тому велику увагу ОУН приділяла справам культури, освіти та релігії.

Відтинок культури – це найважливіша ділянка духовного існування народу, його розвитку, самобутності та світогляду, від якого залежить соціальне і матеріальне життя в державі. Окупанти української території весь час намагалися знищити культуру українського народу, його мову, духовність і насадити своє, чуже українській нації. ОУН вбачала за найвищий обов’язок Української Держави спрямувати всі її ресурси у цій сфері на культурне піднесення народу. Тому І Великий Збір ОУН наголошував, що “Українська Держава буде змагати до піднесення рівня культури й цивілізації на Україні, узгіднюючи культурний процес ... з духовною природою українського народу, його історичними традиціями і вимогами сучасності”. ОУН передбачала, що лише розвиток культурної творчості, пов’язаний з історичними традиціями народу, міг піднести українську націю, надати їй силу і могутність.[[15]30) ОУН в світлі постанов Вел. Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-55рр., Мюнхен, ЗЧ ОУН, 1955 – ч. 1 – с. 13-1415]30)

ІІІ Надзвичайний Великий Збір ОУН проголошував, що ОУН бореться “за вільний доступ до всіх наукових і культурних надбань людства”, а також “за повне право національних меншостей плекати свою власну по формі й змісту національну культуру”.[[10]31) Вищевказана праця, с.11210]31)

Щодо питань освіти в майбутній УССД, то вона могла б розвиватися на ґрунті українознавства, обов’язкового знання української мови, яка б мала стати державною, історії