України, духовних надбань українського народу та людства. І Великий Збір передбачав в основі “народного шкільництва ... систему української, державної, обов’язкової і безплатної, єдиної школи, яка забезпечуватиме всебічний гармонійний розвиток людини, допускав утворення приватних освітніх установ та “чужомовне навчання”. ОУН потребувала висококваліфікованих кадрів у всіх ділянках життя”, потребувала свідомих особистостей, молодих патріотів. Лише вони могли впровадити національну революцію у життя, відновити і побудувати Українську Державу, а не темно безлика маса.[[10]32) Вищевказана праця, с.1410]32) В листівці “За що бореться УПА” наголошувала на вільному доступу молоді “до всіх вищих навчальних закладів”, на обов’язковому середньому навчанні, поширенні “мережі шкіл, видавництв, бібліотек, музеїв”.[[9]33) Мірчук П. Українська Повстанська Армія 1942-52. Львів, 1991, с. 2709]33)
У релігійній політиці майбутня УССД спиралася б на засади: невтручання держави у справи релігії, церкви і відокремлення церковних організацій від держави: “свободи сумління й релігійних культів, не противних моральній силі нації й інтересам Української Держави” (З ІІ Великого Збору 1941р.). І Великий Збір визначав “релігійне почуття внутрішньою справою людської особи, Українська Держава в цьому огляді стане на становищі повної волі релігійної совісті». Українська Держава дозволяла вводити в школу “релігії тих культів, що не будуть проявляти денаціоналізуючих тенденцій”.[[10]34) ОУН в світлі постанов Вел. Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929-55рр., Мюнхен, ЗЧ ОУН, 1955 – ч. 1 – с. 1510]34)
ОУН приділяла неабияку увагу церкві, як фактору, що мав великий вплив на українське населення. Саме церква могла стати тою силою, яка б підняла народ до боротьби за свою волю і державність. Діяльність ОУН знаходила своє визнання і в церковних колах, про що свідчать, зокрема “Пастерський лист їх екселенції Митрополита Андрія Шептицького”, “Архіпастирське посланіє преосвященного Полікарпа, єпископа Луцького”, які висловлювали підтримку державницьких змагань ОУН (проголошення Акту відновлення Української Держави 30.06.41).
Важливим елементом в релігійній політиці Української Держави було її сприяння створенню та розвитку Самостійної Соборної Української Національної Православної Церкви і встановленню в Україні власного Патріархату (це твердження було ще включене до постанов І ВЗ ОУН та знайшло своє відображення у послідуючих Великих Зборах).[[10]35) Вищевказана праця, с.1510]35)
Збройні сили УССД
Необхідним атрибутом УССД мала б стати Українська національно-ревоюційна армія, яка мала звільнити Україну від окупантів та здійснювати захист “упорядкованої держави”.
ОУН мала неабиякий досвід у військовому будівництві. У структурі ОУН військова референтура (бувша УВО) посідала одне з найважливіших місць, вона плекала культ вояка, борця за українську державну самостійнісь, проводила військові вишколи. Найважливіші ланки Організації очолювали талановиті військовики: Євген Коновалець, Зенон Коссак, Роман Шухевич, Дмитро Грицай; на бойових постах стояли Полтава, Андрусяк, Олійник, Медвідь і тисячі інших, що ставили мрію УССД вище від власного життя.
Постанови І Великого Збору ОУН передбачали, що “організація української військової сили буде поступово розвиватися ... відповідно до трьох етапів політичного стану України: ворожої займанщини, національної революції, державного закріплення”. В період ворожої займанщини організацію і підготовку народних мас до збройної боротьби перебирав військовий осередок (ОУН). Лише всенародна військова сила в період революції могла визволити Україну від ворожих окупантів і забезпечити можливість відновлення УССД. Саме такою силою стала УПА.
Оборону створеної УССД здійснювала б “єдина, регулярна, надкласова, національна армія і фльота, що враз із територіальними козачими частинами будуть збудовані на підставі загальної військової повинності”.[[10]35) Вищевказана праця, с.1310]35)
ІІ Великий Збір ОУН (1941р) зазначав, що “Українська Армія змагатиме до виховання вояка – громадянина ... прицілюватиме йому за військову службу почуття соборності, великого призначення ... героїзму”. Фактично Українська Армія мала сприяти вихованню національної самосвідомості і патріотизму українських воїнів. ОУН намагалася створити власну військову силу, яка б стала “ядром Української Армії в Українській Державі”.[[10]37) Вищевказана праця, с.3810]37) Ярослав Стецько бачив революційну українську армію політичною організацією, і ця армія мала б бути під ідеологічним і політичним контролем ОУН, щоб спрямованість дій військових формацій “не була хибною і не зійшла на манівці”. Цей принцип політичності армії був пізніше відкинутий ХІІ Великим Збором ОУНс (солідаристів), що відбувся 20-22 травня 1993 року.[[11]38) ОУН: минуле й майбуття, К: Фундація ім. О.Ольжича, 1993, - с.28611]38)
Юридичні вимоги ОУН в незалежній Україні
В зв’язку з демократизацією радянського життя в кін. 80-поч.90-х років змінилась і програма боротьби ОУН за УССД. Прийняття Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет України, скасування статті в Конституції УРСР про однопартійність дозволили появу багатьох некомуністичних партій, рухів та організацій на українській політичній арені.
Тому VІІІ Надзвичайний Великий Збір ОУН, що відбувся в липні 1991 року, передбачаючи радикальні зміни у політичній карті світу та у своїх найважливіших завданнях, впровадив у свою програму обговорення альтернативного шляху здобуття незалежності Української Держави – парламентського шляху.[[12]39) Постанови щодо внутрішньої політики ОУН прийняті VIII НВЗ ОУН//Визвольний шлях – 1991 – кн.11 – с.129512]39)
24 серпня 1991 року, в цей епохальний день для історії української нації та народу, було проголошено “незалежність України та створення самостійної української держави – України”. 1 грудня 1991 року всенародний референдум підтвердив Акт про державну незалежність України.
Швидкий ріст кількості політичних партій та рухів, нездатність їх об’єднатися на державотворчій платформі і виступити єдиним фронтом, тяжка економічна криза в Україні, що набула критичних масштабів, вступ України до Співдружності Незалежних Держав (СНД) вимагали від ОУН негайної зміни методів боротьби та програми дії. В лютому 1992 року Провід ОУН постановив перейти з методів підпільної діяльності “на шлях розбудови