РОЗДІЛ 1
Зародження та розвиток русофільських ідей у Галичині
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. Витоки зародження русофільських (москвофільських)
ідей у Галичині
РОЗДІЛ ІІ. Ідейні засади галицького русофільства
РОЗДІЛ ІІІ. Практична діяльність русофілів у суспільно-політичному та культурному житті Галичини
ВИСНОВКИ
ВСТУП
ХІХ століття увійшло в історію як доба національного відродження в Україні, протягом якого до українців приходило усвідомлення себе як окремий народ, нація. У зв’язку з цим виникали різноманітні концепції національного розвитку на західноукраїнських землях. Однак, не всі з них, що були народжені в Галичині, витримали випробовування часом. Яскравим представником таких ідей є історія галицького русофільства (москвофільства) – суспільно-політичної течії, представники якої, тримаючи у своїх руках провід суспільного життя у Галичині другої половини ХІХ ст., відіграли важливу роль у становленні національної свідомості галицьких українців.
Наукова актуальність проблеми визначається потребою дослідження русофільського руху у контексті соціальних, політичних та націотворчих процесів в Галичині. Русофільство як досліджуване явище є досить таки дискусійне. Проблема генези русофільства як ідейно-політичної течії у суспільно-політичному житті Галичини у другій половині ХІХ ст. досі залишається остаточно не з’ясованою.
Більшість істориків для означення розглядуваної суспільно-політичної течії послуговуються, як правило, терміном “москвофільство”, “москвофіли”
Але, зважаючи на суперечливість даного явища, яке являло собою досить строкатий конгломерат осіб та ідей, цей термін виглядає завузьким. Авторка даної роботи поділяє тези сучасних дослідників О. Аркуші, М. Мудрого, О.Киричук, І.Орлевич, О.Сухого та інших, які заперечують правомірність узагальненого окреслення цієї течії в українському русі як “москвофільства”, і послуговується в роботі визначенням “русофіли”. Тут варто подати чітке визначення понять: старорусини, коли йдеться про означення певних українських галицьких діячів, яку відрізняв від народовців специфічний світогляд; русофіли – для підкреслення панруських настроїв серед більшої частини представників цієї генерації; москвофіли – для означення групи осіб старорусинського кола, які орієнтувалися не на панруський простір, а власне на Росію, чітко бачили різницю між Україною і Росією, але заперечували її. Остання група аж до кінця ХІХ ст. була дуже нечисленною і маловпливовою у старорусинському середовищі.
Слід зазначити, що на сьогоднішній час дана проблема, крім наукової, має і суспільно-політичну актуальність. В період відновлення Української держави і надалі залишаються актуальними питання формування української нації. Вивчення історії русофільського руху в Галичині дозволяє відтворити характер дискусій у галицькому суспільстві щодо національної ідентичності та політичної орієнтації.
Об’єктом дослідження є русофільство (москвофільство) як течія українського національно-політичного руху в Галичині другій половині ХІХ ст.
Предмет вивчення - політична, громадська і культурно-освітня діяльність галицьких русофілів, формування їхньої ідейної платформи.
Хронологічні рамки роботи обмежені 40 - и – 70-и р. ХІХ ст., тобто періодом зародження та утвердження серед частини Галицької інтелігенції русофільських ідей.
Територіальні рамки охоплюють Галичину, яка в ХІХ ст. перебувала під владою Австрійської (Австро-Угорської) імперії і входила до складу провінції Австрії, що мала назву “королівство Галіції і Лодомерії”, становила її східну, українську частину (австрійський уряд штучно об’єднав українські і польські землі в один коронний край).
Мета дослідження полягає у тому щоб, визначити місце та роль русофільської течії у становленні українського національного руху та еволюції українсько-польських стосунків у Галичині, прослідкувати інституційний розвиток русофільства, з’ясувати генезу і структуру русофільського світогляду. Загалом же йдеться про те, щоб показати, що русофільство на галицькому грунті в ХІХ ст. було не якоюсь зрадницькою українською позицією, а складним суспільно-політичним та інтелектуально-духовним явищем.
Усвідомлюючи складність та багатоплановість досліджуваної проблеми, авторка зосередила головну увагу на вирішенні наступних завдань:
визначити причини зародження русофільських ідей у галицькому суспільстві;
охарактеризувати діяльність політичних, наукових та культурно-просвітніх установ галицьких русофілів;
розкрити ідейну платформу русофільства;
визначити впливи русофільської течії в суспільно-політичному русі в Галичині у другій половині ХІХ ст.
Джерельну базу роботи склали архівні документи, матеріали опубліковані в збірниках документів та ін. Наявні джерела можна виділити в окремі групи: документи державних органів влади; політичних та культурно-просвітницьких товариств та організацій; матеріали особистого походження (епістолярна спадщина Д.Зубрицького, М.Погодіна, Я.Головацького та ін.); преса (“Зоря Гацицькая”, “Слово”, “ Русская Рада”, “Галичанинь”); праці діячів українського національного руху, а також спогади сучасників (М.Драгоманов, М.Павлик, Д.Зубрицький, І.Франко, Ф.Свистун, О.Мончаловський ). Ці матеріали висвітлюють різні питання русофільства, зокрема, діяльність русофільських осередків Руська Рада, Галицько-Руська Матиця, Ставропігійський інститут. Поряд з цим на основі широкого аналізу цих джерел можна відтворити загальну картину тогочасних подій, розглянути виникнення і розвиток русофільської течії в контексті національного відродження.
Обрана тема привертала увагу багатьох дослідників історії України. Першими до проблеми становлення та розвитку русофільства звернулися історики першої половини ХХ ст. Зокрема, окремі дослідження присвячені русофільському рухові, зробили М.Лозинський, М.Миколаєвич, М.Андрусяк; оглядово торкнулися цього питання такі вчені як В.Гнатюк, М. Возняк, Н.Голубець. Всі ці дослідники по-різному розглядали русофільство: одні як явище негативне, інші – що прояви москвофільства (у 60-ті рр.) обмежувалися тільки вживанням “языка выщого слога”. Радянська історіографія називала русофілів реакціонерами, які вірно служили російському царизмові. В роки державної незалежності України тема русофільства привернула увагу багатьох сучасних українських дослідників, таких як С.Макарчук, О.Аркуша, М.Мудрий, О.Сухий, О.Киричук, а також вчених діаспори І.Лисяка-Рудницького, Івана-Павла Химки. Загалом, українські науковці розглядають русофільство як органічну частину українського руху, як певний перехідний етап у його становленні; ними розпочата робота над вивченням інституційної історії русофільської течії. Найкраще під цим кутом зору висвітлено діяльність Львівського Ставропігійського інституту.
Наукова новизна роботи полягає у введенні в