так і в селянських масах. Тому-то видається цілком закономірним, що 8 серпня 1866 р. в газеті “Слово“** Русофільська газета “Слово” була заснована в 1861 р. і друкувалася “язичієм”. Першим її редактором був письменник і журналіст Б. Дідицький. Аналіз номерів газети різних років свідчить про сподівання галицьких українців на підтримку австрійської влади, в якій вони хотіли бачити захисника від поляків. була поміщена стаття “Погляд у будучність”. В ній сміливою заявою – “мы не рутены оть 1848р., мы настоящіе русскіе” - старорусинські ідеологи закликали навернутися до історичної справедливості, аргументуючи спільністю мови, літератури, віри з усім “русскимь миромь”. Цю заяву можна розцінювати як прямий заклик до усвідомлення єдності Галичини з Російською державою – спадкоємицею Київської Держави. Однак, треба мати на увазі, що мова йде про спільність на мовно-культурному, літературному і церковному грунті, а не політичному, державному. Крім того, чітко говорилося про стійку вірність галицьких русинів австрійській державі.
Таким чином, у 50-60-х рр. ХІХ ст. під впливом різних чинників відбувся процес зародження та утвердження русофільських ідей. Однак, русофільство в той час існувало головним чином, як суспільна течія, що мала мовно-літературний характер. Насамперед, до поширення старорусинських (русофільських) поглядів спричинилися внутрішні фактори: недостатного високий рівень національної свідомості більшої частини галицько-української інтелігенції; віра в підтримку австрійською владою українського національного руху в Галичині та зневіра українців у власні сили, коли уряд почав підтримувати поляків у краї; намагання українців протистояти посиленню польських впливів у Галичині; розвиток освіти і науки, в тому числі історичних знань, що свідчило про єдність Галичини з історією Давньої Русі, звідси витікало почуття історико-етнічної близькості західних українців, як і всього українського народу, з російським народом. Крім того, на формування русофільського світогляду впливали зовнішні чинники, зокрема, популяризація панруських ідей російськими славістами серед галичан; перебування російського війська у Галичині в 1848 р.; грошова підтримка русофілів Російською державою.
РОЗДІЛ ІІ. ІДЕЙНІ ЗАСАДИ ГАЛИЦЬКОГО РУСОФІЛЬСТВА
Пунктом історичного відліку, а разом з тим - предметом гордості, виступала для русофілів Київська Русь. Представник радикального руху О. Терлецький писав про це: “Із якою несказанною симпатією обернули вони очи свої у княжівський період української історії”[41,с.13]. Саме з неї вони виводили історичне походження Галичини як складової частини «великої єдиної Русі». Так, один із ідеологів русофільства, Д. Зубрицький у своїй праці “История древнего Галичско-русского княжества” вказував: “Уже всякий убядится, что отделить Исторію Галичскую отъ истории древнихъ Русскихъ владеній есть невозможно”[33,с.9]. Він же у листі до “Общества Истории “Древности” в січні 1853 р. писав: “Въ древнія времена, не взирая на множество княжествъ вся Русь состовляла только целость, что князья тогожъ самого рода господствовали и въ Москвъ, и въ Новгородь, въ Кіеве, и въ Галиче” [44,с.59]. Як бачимо, він звертає увагу на цілісність Русі і не говорить тільки про Москву, а про всеруський простір, до якого включає і українські землі.
Вже у 40-х роках ХІХ ст. Д. Зубрицький став прихильником ідеї єдності “руського” народу, під збірним поняттям якого він розумів росіян і українців Російської імперії, а також українців у складі Австрії. Ознаки цієї “єдності” він бачив на “мовному полі”. Саме ”язичіє” (штучна мова) повинна була відповідати “общерускості” і бути фундаментом мовної спільності “руських” Галичини і “руських” у Російській імперії. В окремих творах Д. Зубрицький під поняттям “руський народ” розумів усе слов’янство в Російській імперії (росіян, українців і білорусів). Поряд з тим, слід зауважити, що Д.Зубрицький визнавав існування як такого малоросійського народу. Так, в одному з листів до М. Погодіна від 1844 року Д. Зубрицький пропонує йому ознайомитися з малоросійською мовою, яку вживає 13 млн. чоловік[96,с.115]. В іншому листі до Я.Головацького в 1855 р. він ділиться думками, чи не написати йому “исследованія проісхожденія, основанія и развитие казачества и следовательно сочинить исторію Малоросіи до присоединения этой къ Московскому государству”[9,арк.5].
Отже, ідейні погляди Д. Зубрицького, як і інших відомих русофілів, були суперечливими і досить неоднозначними. Вони визнавали окремішність малоросійського народу, поряд з тим опираючись на історію, звертали свої погляди до Російської держави - спадкоємиці Київської Русі, як на «рятівницю» від польського наступу.
Світогляд галицьких русофілів був не національним у сучасному розумінні, а перехідним до нього – історично-територіально-підданським, із намаганням, спираючись на аргументи давнього минулого, відмежуватися від поляків. Русофіли наголошували, зокрема, на насильницькому, а не правовому характерові зв’язку галицьких земель із Польщею в часи Речі Посполитої. Так газета “Слово” писала: “Поляки между темъ посредствомъ Уніи ассимилюють себе большую часть Западной Руси”[28].
Погляди русофілів щодо їхнього історичного походження грунтовно викладено у статті “Москвофильськая идея”, яка була надрукована в газеті “ Галичанинъ” за 1897 рік. Так, автор намагається на прикладі дерева ( яблуні) показати історію двох народів – російського та українського.”Ростетъ у государя въ саду роскошная яблонка… Ведъ несмотря на все то, они выросли изъ одного кореня, держаться одного пня, называются взявши разомъ яблонею, а плоды ихъ : чи румяны, чи бели, чи солодкіи, чи винныи – яблоками. Такъ себи предсталяетъ старорусская партія на основаніи исторіи, святую Русь. Выросла она изъ одного кореня, на её пне розвивались два конари: Великая Русь , Малая Русь, а изъ той последней посило опять несколько ветвей: Червоная или Галицкая Русь, Угорская Русь, Буковинская Русь, Украина-Русь, Белая. И все те конари и ветви, взявши разомъ,