Таким чином, русофільство як ідеологія і суспільно-політична течія являло собою складний конгломерат поглядів, які цілком вкладаються в рамки традиціоналістського та династично-підданського типу світогляду. Русофільська ідеологія була продуктом складного поєднання ряду процесів, а саме: трансформації староукраїнських мовних, релігійних, обрядових, культурних і політичних ідей; антипольської опозиційності на противагу польській культурно-політичній експансії; слов’янофільських ідейних впливів, передусім з боку Росії; втручання польських і австрійських політичних чинників; несприйняття української альтернативи майбутнього розвитку галицьких русинів, виразником якої стали народовці. В залежності від питомої ваги кожного з цих компонентів на різних часових відтинках, ідеологічна платформа русофільства зазнавала певних еволюційних змін, в яких простежувалась тенденція до просторосійської орієнтації. В той же час панруські (у політичній площино-проросійські) симпатії старорусинів мирно поєднувались із демонстративним австрійським лоялізмом. Панрусизм для них був тією ниткою, яка зв’язувала теперішнє з минулим і визначала напрям у майбутнє. По суті, русофільство відображало погляди галицької української аристократії, яка опинилась у не своєму часі, але далі хотіла працювати на полі національного розвитку, старорусини прагнули рівною мірою зберегти як традицію, так і себе в цій традиції.

РОЗДІЛ IІІ. ПРАКТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ РУСОФІЛІВ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ТА КУЛЬТУРНОМУ ЖИТТІ ГАЛИЧИНИ.

Як суспільно-політична течія русофільство мало свої інститути діяльності. В 60-х рр. участь русофільських діячів у політичному житті Галичини відбувалася через діяльність у Галицькому сеймі. Основний напрямок їх роботи був скерований на обстоювання прав рідного народу проти посилених польських впливів. Однак через меншість у сеймі руські депутати своїми виступами та заявами мало що могли зробити. Тим більше, що всю надію вони покладали на австрійського цісаря, який підтримував поляків. Поряд з тим в той час захищати інтереси галицьких українців, крім русофілів взялася інша суспільно-політична течія – народовці.

Вже наприкінці 1860-х рр. Відбулося загострення відносин між русофілами і народовцями. Будучи слабшими порівняно з старорусинами, відчуваючи безсилля перед польською шляхтою, народовці зробили спробу порозумітися з нею у галицькому сеймі в жовтні 1869 р. Наслідком цієї угодовської акції народовців з поляками було лише дальше зміцнення позицій польської шляхти, розкол у таборі народовців і перехід частини до русофілів. Сам ініціатор акції Ю. Лаврівський, прагнучи уникнути розколу в Українському русі, намагався виправити ситуацію створенням єдиного представницького органу галицьких русинів “Руської Ради”. Організацію “Руської Ради” взяв на себе “провізоричний” комітет на чолі з Й.Кульчицьким та Ю. Лаврівським. Рада була створена у 1870 р. у місті Львові, однак точну дату у статуті не вказано(“Статут политического общества “Русская Рада”. Львовь. Печатано вь печатни Института Ставропігійского, 1870”)[6,арк.1]. Метою товариства оголошувався захист прав руського народу, а втілювати її намагалися через такі засоби, як обговорення на зібраннях товариства, петиції та меморандуми, публічні листи, вплив на вибори, народні зібрання, поширення просвітництва серед руського народу і покращення його добробуту. Керівництво товариства складалося із 2-х ступенів – загальні збори, що мали відбуватись кожні 3 місяці та виділ, який щорічно обирався народними зборами у березні і складався із 7 членів[6,арк.1]. Статут підписали посли крайового сейму: І. Кульчицький, М.Малиновський, В. Ковальський, Т. Павликів, Ю. Лаврівський, А. Яновський, А. Петрушевич, І. Гушалевич, Г. Крижанівський. У списку фігурують прізвища двох ідеологів - русофільства Т. Павликова та народовства Ю. Лаврівського, що є свідченням того, що “Руська Рада” була створена як спільне товариство народовців та русофілів.

Народовці (В. Ільницький, О. Огоновський, І. Шараневич та ін. (разом близько 25 осіб) водночас намагалися утворити окремий клуб. На нарадах, що відбувались у помешканні Корнила Сушкевича, було вирішено узалежнити перебування народовців у “Руській Раді” від прийняття нею програми з тезою про окремішний 25-мільйонний народ. За таких умов підготовчий комітет скликав 9 червня 1870 р. перші загальні збори “Руської Ради”. Але того дня збори не відбулися, бо русофіли, опинившись у меншості, під виглядом відсутності комісара поліції наполягали на їх перенесенні. На установчих зборах “Руської Ради” 7 вересня 1870 р. русофіли зуміли зібрати більшість (переважно за рахунок священників з провінції). Сімох представників народовців було виключено з товариства. На знак протесту Ю. Лаврівський (голова “Просвіти”) заявив про вихід з “Руської Ради”. Разом з ним покинули зал засідань решта народовців[51,с.241]. Головою товариства було обрано русофіла Теофіла Павликова, який поснював, що виникнення ради було викликане “самими неудачами бодрыхь деланій нашихь пословь вь сойме”[6,арк.15]. Так “ Руська Рада “ опинилася в руках русофілів.

В лютому 1872 р. виділ “Руської Ради” випустив “Програму политического общества русиновь “Русская Рада“ во Львове”, де говорилося : “Мы, русины Галицкіи…, стоимо съ непоколибимою верностью і преданостію при Высочайший Династіи австрійского Цесарства…; крепко стоимо при конституции ; требуемь выдачи закона о народностяхъ; требуемь якъ найскоршого знесенія всехь министерскихь ордонансовь, которыми исключно польській языкъ въ урядахъ и синатахъ также и въ русской области Галиціи введено; требуемь взаимной независимости и самостоятельности всехь вероисповеданій”[6,арк.20].

Таки чином, створення політичного товариства русинів “Руської Ради” було задумане представниками обох течій, однак, русофіли швидко захопили владу в товаристві, тримаючи певний час провід політичного життя Галичини в своїх руках. Так на парламентських виборах 1873 р. було обрано 15 русофільських депутатів, тоді як народовці не зуміли провести жодного свого посла, за винятком С. Качали, який був вибраний у польських виборчих округах.

Політичне товаритсво “Руська Рада” відіграло важливу роль проти полонізації краю, але до початку 80-х років воно втрачає своє практичне значення.

Більш вдало