Одним із перших наукових товариств, де з 60-х років ХІХ ст. запанували русофільські настрої була “Галицько-Руська матиця”, заснована 15 липня 1848 р. у Львові в часи революційних подій “весни народів”. Воно було створено на зразок діючих ще з початку століття Чеської та Сербської матиць. Так, у зверненні Виділу Матиці говорилося:”Видячи передъ собою добрий примеръ у соплеменныхъ словянскихъ народовъ, именно сербовь и чеховь, которые по средствам своихъ литературныхъ обществь «матицею» названныхъ, много дель благихь произвели для образования своего народного, мы уже тогда мыслили о подобномъ литературномь обществе”.[2,арк.25] Основна діяльність “Галицько-Руської Матиці” полягала у видавництві літератури, яку поширювали серед галицьких українців. Вона видавала “кромъ школьныхъ учебниковъ, много книгь научного и литературного содержанія”[13,ч.41]. Прикметно, що за соціальним статусом більшість членів товариства були представниками духовенства. Наприклад, із “208 осіб, які входили до “Галицько-Руської Матиці” протягом 1864-1869 рр. трохи більше сотні були “приходниками”, 20 – депутатами до сейму, така ж кількість – професорів гімназій; близько 10 працювали радниками при міністерствах[2,арк.11].

Ще однією культурно-просвітницькою організацією русофілів став Ставропігійський інститут, який вважався спадкоємцем ліквідованого австрійською владою наприкінці ХVIII ст. Ставропігійського братства. В 1855 р. Австрійська імперія підписала Конкордат з Ватиканом, що призвело до державно-правового визнання статусу Ставропігійського інституту. За ним закріплювалося “право голосу” у собороправному церковному житті на правах “третього чину” після священства і чернецтва. За статутом 1863 р. інститут отримав право на світську діяльність[67,с.8]. Цього ж року почав виходити її пресовий орган – щорічник “Временник Ставропігійського інституту”. Компетенція інституту охоплювала найрізноманітніші сфери суспільного життя: культурну, освітню, меценатську, фінансову, наукову, релігійну. Правовий статус Ставропігіону унеможливлював його політичну діяльність. Члени інституту захоплювалися руським церковним обрядом, церковнослов’янською мовою, етимологічним правописом і усією староукраїнською культурою. Можна говорити, що серед діячів Ставропігійського інституту утвердилися русофільські настрої.

Однією з ланок роботи Ставропігії була освітня діяльність. Вона реалізувалася у бурсі, яка нагадувала дяківську школу чи інтернат, де забезпечували навчання, проживання та харчування дітей із провінції. В основу навчання вихованців бурси була покладена методика християнської педагогіки.

Наукова робота, як основний із напрямків діяльності Ставропігійського інституту, була підпорядковона програмі Собору руських вчених 1848 р. Її суть полягала у зборі та систематизації фактичного матеріалу та створення на цій основі фундаментальних монографій з історії краю. Видані праці служили підставою для політичних домагань галицьких українців, сприяли утвердженню їхньої окремішності від поляків.

У дочірній залежності від Ставропігійського інституту перебувала культурно-просвітницька установа – Народний дім. Його будівництво було задумане ще в 1849 р. “Головною Руською Радою”, яка планувала там розміститися. Розпочате в 1851 р. будівництво головного будинку Народного дому завдяки пожертвуванням галицького суспільства завершилося у 1864 р.[ ] У 60-х рр. членів Народного дому захопила русофільська хвиля. Отже, в той час вступ народовців до Народного дому був дещо обмежений. Одним із основних завдань Народного дому було утримування бурси, що офіційно підпорядковувалася Ставропігійському Інститутові. В Народному домі працювала велика бібліотека, яка була складена зусиллями галицьких істориків. Так, Б. Дідицький у листі до Я. Головацького писав, що він “подарил значительное качество книг для основаниянародной библиотеки”[10,арк.3].

В 1860-х роках, як відомо, паралельно галицькому русофільству поширювалися народовські ідеї. У 1868 р. в якості їхнього просвітнього органу було створене товариство “Просвіта”, яке зазнавало гострої критики з боку провідних русофільських діячів.

“Общество імені М. Качковського” виникло на противагу “Просвіті”, тому й висувало ті ж завдання. У статуті товариства зазначалося, що його члени повинні працювати “задля австрійського патріотизму і всяких чеснот між руським народом в Австрії”, дбати про “розширення науки, звичаїв, працелюбства, ощадності і тверезості, “Обивательської свідомості”. Серед засобів реалізації ними названо: видання популярних навчальних дешевих книжок релігійно-звичаєвого, наукового, господарського і розважального змісту; організація лекцій для народу з неполітичної особливо господарської тематики, заснування читалень, товариств тверезості, громадських кас і скадів збіжжя[45,с.63].

Новоутворена організація була досить дієвою. Вищим органом товариства виступали загальні збори, які відбувалися щороку в день смерті Михайла Качковського – 18 серпня, причому щоразу в іншому місті Східної Галичини, “щоб дати змогу зацікавити широкі маси народу у різних закутках краю”[48,с.43]. Кількість діячів товариства зростала доволі швидко. Так, наприклад, у 1877 р. воно мало 6123 членів, що було у вісім разів більше, ніж у “Просвіти”, з яких 80% складало селянство.[88,с.84] На 1880 р. філії товариства були у Бережанах, Бродах, Жидачеві, Золочеві, Турці, Яворові.[4,арк 16]

Головне завдання Товариства імені М. Качковського, як і “Просвіти“, полягало у підвищенні освітнього рівня галицьких українців. З цією метою Товариство видавало різноманітну літературу, зокрема щомісячні книжечки та календарі переважно пізнавально-інформаційного змісту, твори російських письменників мовою оригіналу тощо. Протягом 1871-1876 рр І. Наумович видавав у Коломиї місячний часопис “Наука” і публікував у ньому цікаві для селян статті. Спершу видання організації виходили почергово то чисто народною мовою, то “язичієм”, друкувалися “гражданскою” (на відміну від перших книг “Просвіти”, які здебільшого видавалися кирилицею). Народне письмо і простий виклад захоплювали читачів та сприяли зростанню популярності товариства, збільшенню числа його членів.

Ще однією ланкою діяльності “Общества ім.