Як бачимо, “Общество ім. М. Качковського” виникло в результаті русофільсько-народовського протистояння. Саме через це товариство русофільські ідеї більше проникали на село. Своєю діяльністю (видавництво, організація читалень, антиалкогольна боротьба) дана організація відіграло важливу роль у житті галицького селянства.

Актуальною проблемою в другій половині ХІХ ст. у Галичині стала боротьба із пияцтвом в українському селі. Основним організатором руху тверезості виступило духовенство. Одним із найголовніших здобутків антиалкогольного руху стало винайдення такої організаторської форми, як братства тверезості. Прикметно, що частина з них діяла самостійно, частина існувала на статутах читалень “Просвіти” чи “Общества ім. М. Качковського”. У русофільській пресі часто містились статті, що ганьбили пияцтво. В “Руській Раді” пияцтво називалось “…отой тяжкой згубой нашого народа…”[23].

Варто зауважити, що крім духовенства та селянських мас, русофільські ідеї проникали і в середовище студентів. Зокрема, старорусинами в 1870 р. було організовано студентське товариство “Академіческій кружокь”, яке мало свій друкований орган газету “Другь” (1874-1877 рр.). Характерно, що на час його заснування до нього входили М. Павлик та І. Франко, які дещо пізніше стали засновниками радикального руху в Галичині.

Отже, можна зробити висновок, що у другій половині ХІХ ст. Помітне місце в житті галицьких українців займали русофільські політичні та культурно-просвітницькі організації. Через призму діяльності цих товариств можна простежити хід історичних подій у Галичині другій половині ХІХ ст.: з одного боку, проводилася робота проти полонізації українців, але з іншого - прослідковується їхнє протистояння з іншими суспільно-політичними течіями в національному таборі - народовцями та радикалами. Своєю широкою культурно-просвітницькою діяльністю русофіли мали велике значення для просвітництва галицького суспільства. Поряд з тим, роботу старорусинів в галузі освіти не слід розглядати як тільки позитивну. Видавництво літератури “язичієм” відштовхувало від русофілів селянські маси, призводило до відриву освіти від простої народної мови. Як наслідок, відбувалося роз’єднання сил в українському просвітньому русі Галичини.

ВИСНОВКИ

Своїм корінням русофільство сягає 40-х р. ХІХ ст., з моменту активного поширення в Галичині слов’янофільських ідей, а на 60-70-ті рр. припадає час утвердження русофільських ідей серед галицьких русинів - українців.Русофільство було продуктом складного поєднання ряду процесів, а саме: трансформації староукраїнських мовних, релігійних, обрядових, культурних і політичних ідей; антипольської опозиційності на противагу польській культурно-політичної експансії; слов’янофільських ідейних впливів, передусім з боку Росії; втручання польських і австрійських політичних чинників; несприйняття української альтернативи майбутнього розвитку галицьких русинів, виразником якої стали народовці. В залежності від питомої ваги кожного з цих компонентів на різних часових відтинках русофільство як суспільно-політичне явище зазнавало певних еволюційних змін, в яких простежувалася тенденція до проросійської орієнтації. Отже, галицьке русофільство було результатом швидше внутрішніх особливостей розвитку українського суспільства, а не зовнішніми чинниками – “російськими грошима”.

Національні погляди русофілів виходили з розуміння українців Галичини як частини спільноти, означеної поняттям “русскій народ”. Цей термін не був синонімом до російського (великоруського), старорусини визнавали окреме існування в тій спільноті “малоруського” (як і “великоруського”, часом – і “білоруського”) масиву. Проте, ступінь цієї окремішності розумівся по-різному. Широкий спектр уявлень наближався, з одного боку, до ототожнення українців з росіянами, а з іншого – до визнання їх національної окремішності.

Через численну кількість культурно-просвітницьких товариств та організацій у краї русофіли тримали в своїх руках провід громадського життя галицьких українців у другій половині ХІХст. Зокрема, русофільські ідеї були поширені в Галицько-Руській Матиці, Ставропійському інституті, Народному домі, “Обществі им. М.Качковського”, “Академічному кружку”. Завдяки цим “інституціям” русофіли поширювали свої погляди серед різних верств українського населення. У діяльності названих товариств відбився розвиток українства в Галичині другої половини ХІХ ст.: з одного боку, вони протидіяли полонізації українців, з іншого – розгорнули подеміку з іншими суспільно-політичними течіями в національному таборі - народовцями та радикалими. Cвоєю широкою культурно-просвітницькою діяльністю русофіли відіграли важливу роль у просвітництві галицьких українців (видавництво книжок для селян народною мовою, боротьба з пияцтвом і створення братств тверезості, дослідження історії України тощо). Щоправда, видавництво літератури “язичієм” відштовхувало від русофілів селянські маси, призводило до відриву освіти від простої народної мови.

У політичному житті Галичини русофіли брали участь через засідання Галицького сейму та Віденського парламенту, з 1871 р. – через власне політичне товариство “Руська Рада”. Увесь час вони підносили питання захисту галицьких русинів - українців від польських утисків. Однак, велика надія на допомогу австрійського цісаря, лояльність у ставленні до влади не дозволила русофілам зробити якісь радикальні кроки задля здійснення своїх політичних завдань.

До кінця ХІХ ст. русофільство вичерпує себе, популярні колись ідеї “єдиної Русі” втрачають своє значення. Щоправда, на переломі ХІХ-ХХст.ст. русофільство кристалізується у політично свідоме москвофільство, представники якого почали орієнтуватися не на панруський простір, а власне на Росію.

Утримуючи кілька десятиліть провід в українській політиці русофільство старорусинського кола відіграло покладену на нього на даному етапі історією “відпорну” роль, дещо стримавши полонізацію українців. Та найбільшими були здобутки русофілів у ділянці поглиблення української історичної традиції.