З когорти борців.

Дмитро Грицило народився 1913 року в сім’ї заможного, глибоко віруючого і національно свідомого українця, інваліда Першої світової війни.

Дитячі і шкільні роки проводив у рідному селі Церківна Долинського повіту серед квітучих ланів та лісових галявин, куди кожного літа брав із собою його батько, коли приходила пора жнив і сінокосів. Всі поля, які належали батькові Дмитра, знаходилися або десь під лісом, або над річкою Потоком, або на полянах серед розлогих столітніх ялиць, смерек та карпатських буків. Сама ж хата, у якій народився малий Дмитрик, побудована на березі річки Потік. Літом, бувало, коли наставала спекотна пора, Потік мілів і його легко можна було перейти, але коли наставали раптові зливи та осінні дощі, він швидко ставав повноводним і з великим шумом між двома високими берегами проривався до Лужанки, а там до Свічі і Дністра.

Батьки тішилися своїм найстаршим сином і мріяли зробити його багатим господарем, бо Слава Богу, поля у них було досить. Мріяли, думали, бачили його в майбутньому заможнім господарем, мріяли і про внуків. Але доля Дмитра склалася по-іншому.

Формувався характер і світогляд малого Дмитра під впливом проповідей священика у церкві, навчання в школі та виховання батьків. Вчився гарно, любив його вчитель, бо він був розумний, скромний, ввічливий, допитливий, із лагідною вдачею. Коли наставали довгі осінні та зимові вечори, а мати при світлі каганчика пряла нитки на полотно, він міг годинами сидіти біля вогника, що палав у печі, та слухати батькові розповіді про Першу світову війну, про трагічні смерті земляків – церківнянців, які полягли за австрійського цісаря. Батько любив розповідати і про себе, як він став інвалідом на австро-італійському фронті.

“З нашими галичанами там, на фронті, ніхто не рахувався, - не раз любив згадувати батько Дмитра Грицила. – Австрійські, німецькі та мадярські офіцери гнали нас у Альпах, як худобу, під кулемети та гармати.

Скільки то нашого молодого цвіту там зів’яло! А за кого?!”.

Слухаючи батькові розповіді, ще малим почав робити свої висновки, за кого треба воювати, за кого потрібно віддати своє життя. Залюбки Дмитрик читав книжки про славних запорожців, про гетьмана мазепу, про Українських Січових Стрільців та Українську Галицьку Армію.

Згодом стає активним членом читальні “Просвіта”, спортивного товариства “Сокіл”, разом із ровесниками бере участь у концертах, грає ролі у п’єсах, готує диспути на історичні та політичні теми. 1934 року разом із своїми побратимами Григорієм Грицилом, Миколою Ужелою, Параскою Ужелою, Степаном Торком вступає до Організації Українських Націоналістів. Поринає у вир політичного та громадського життя у селі. Його обирають провідником у сільській організації ОУН.

1936 року польська поліція арештує Дмитра Грицила за приналежність до ОУН, а суд засуджує його на 2 роки і 6 місяців. Ув’язнення відбував у Стрийській тюрмі. Тут знайомиться з іншими політичними в’язнями. В тюрмі гартується воля і характер молодого революціонера, тут вивчає азбуку Морзе, за допомогою якої спілкується з політв’язнями у сусідніх камерах. Відбувши строк повертається у рідне село Церківну. Але вже наступного дня польська поліція забороняє йому проживати у батьків. Дмитро таємно покидає село і їде до знайомого священика о.Діонизія Лукашевича у село Поршня, що на Львівщині. Поліція кілька разів робить у його батька ревізії, шукає за сином. Батько потай від поліції їде до сина і повідомляє, що польська поліція за ним шукає.

Ще з кількома підпільниками Дмитро нелегально переходить кордон і потрапляє до Німеччини. Закордонний провід ОУН посилає його на військовий вишкіл під керівництвом Романа Шухевича.

1938 року його з групою вишколених бойовиків провід ОУН посилає

в Закарпатську Україну, де разом з М. Колодзінським, С. Гинилевичем,

З. Коссаком організовують “Карпатську Січ”.

14 березня 1939 року Національний парламент проголосив Карпатську

Україну суверенною республікою. Синьо-жовтий прапор і гімн “Ще не вмерла Україна” визналися як державні. Президентом Карпатської Січі обрано доктора Августина Волошина.

Проте Гітлер після окупації Чехо-Словаччини віддає Закарпаття Угорщині. 14 березня 1939 року шість мадярських дивізій перейшли кордон Карпатської України і з боями просувалися до Хуста. Всі члени ОУН та організатори Карпатської Січі стали на захист молодої Української держави. Дмитро Грицило разом з провідними діячами ОУН М. Колодзінським,

З. Коссаком, С. Гинилевичем та іншими веде боротьбу з фашистською Угорщиною до останніх днів існування Карпатської України, а після падіння її з групою бойових друзів з боями пробивається до Німеччини. тут йде активна підготовка до нових політичних та бойових дій проти окупантів України. Назріває Друга світова війна. Закордонний Провід ОУН обирає Дмитра Грицила його членом і дає псевдо “Плугатар”.

1940 року за кордоном організовуються два військові відділи: “Нахтігаль” під проводом Романа Шухевича і “Ролянд” під проводом Романа Ярого. Кандидатів у ці військові частини перевіряла спеціальна комісія. “Плугатар” успішно проходить випробування і відправляється у військовий табір, що знаходився у Нойгаммері. Тут готувалися старшинські кадри, які в майбутньому будуть використані у війні з окупантами України. Це були курені, які вишколювалися німцями. Проте добровольці ніколи не складали військової присяги німецькій державі чи її фюрерові, але присягали Україні. Їх заповітною мрією було відвоювати Українську суверену соборну державу. Курені ці, отримавши солідний військовий вишкіл, відіграли важливу роль у визвольній боротьбі України у 40-их роках. Їх учасники не лише створили кістяк УПА, але дали їй ґрунтовне знання тактики німецької армії. Тому німці не