30 червня 1941 року “Плугатар” прибуває до Львова і бере участь у проголошенні Акту відновлення Української державності. В Акті було сказано, що на Західній Україні “...твориться Українська Влада, яка підпорядковується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України – Києві”. З відступом Червоної армії на схід Дмитро Грицило з бойовими друзями створюють похідні групи і з ними прибуває до Києва, а пізніше до Харкова, Одеси. Тут була встановлена українська влада не тільки по містах, але й по селах. Похідні групи, в яких був “Плугатар”, відіграли певну роль у підвищенні свідомості населення Східної України.

Гітлеру не сподобався Акт відновлення Української держави. Вони не хотіли ділитися перемогою над совітами. Гітлер пропонує Степанові Бандері, Ярославу Стецькові та іншим членам Уряду у Львові відкликати Акт. Та вони категорично відмовились. Тоді гестапо проводить арешти всіх членів Уряду, учасників похідних груп. Одних розстрілюють, інших засилають у концтабір Авшвіц (Освєнцім). Сюди попадає і Дмитро Грицило. На допитах його катують, ламають ребра. Тільки завдяки сильному організмові та фізичній підготовці “Плугатар” пережив це пекло.

Останні дні війни були трагічними для невільників концтабору. Відступаючи, німці замітали сліди своїх злочинів. Завдяки підпільній організації, яка діяла в концтаборі, Дмитро і ще кілька його друзів рятують втечею. У машині, що возила смолу для ремонту доріг, їх вивозять за межі концтабору, а далі – смертельно небезпечні переходи через лінію фронту. “Плугатар” потрапляє до американської зони в Німеччині. Виснажений, хворий Дмитро Грицило лікується в американських військових шпиталях. Після закінчення війни перебуває спочатку у таборі переміщених осіб, а пізніше працює у Закордонному Проводі ОУН.

Зайнявши Західну Україну, московські окупанти посилюють терор проти мирного населення. Облави, арешти, розстріли, вивезення ні в чому не винних людей змусили українських патріотів стати на захист свого народу. Щодня збільшується кількість вояків УПА. Їхній патріотизм, відданість своєму народові, зривають плани окупантів, акції проти мирного населення.

У цей важкий для України час Закордонний провід ОУН-УПА посилає Дмитра Грицила у західні області на зв’язок з “Тарасом Чупринкою” – Романом Шухевичем та Лицарем – О. Гасиним, які діяли тоді в лісах Долинщини та Стрийщини. Але, виконавши доручення він не може повернутися за кордон, бо через облави тимчасово був втрачений зв’язок. Переховувався “Плугатар” в рідному селі із молодшим братом Михайлом та Григорієм Юрійовичем Грицилом – “Відважним”. У березні 1946 року, коли почали танути сніги і гарнізони залишали села, брати Дмитро і Михайло збудували запасний бункер за селом, в урочищі “Люшнин”. Криївка була добре замаскована і могла помістити до шести чоловік. Отже, щоб не наражати батька на небезпеку, брати із села перебралися сюди. Вночі випав малий сніжок і з криївки не можна було виходити, щоб слід не привів облавників. Брати відпочивали і чекали того часу, коли стопиться сніг і вони зможуть зайти до села, змінити білизну та запастися їжею.

Вранці 26 березня 1946 року, в неділю, чекісти обступили село, шукали партизанів і підозрілих осіб. Попередити “Плугатара” не було можливості. До цього часу невідомо, хто повідомив чекістів, що з-за кордону прибув “Плугатар” Підійшовши близько до криївки , тихесенько приступили до неї, безшумно відкрили віко з криком: “Плугатарь, сдавайся! Ты окружен. Сопротивляться бесполезно!” Напад був такий раптовий і несподіваний, що брати не встигли витягти пістолети. Біля них під подушкою була граната. “Плугатар! вирвав кільце гранати, але вона не вибухнула. Подейкують, що цю гранату підсунув їм якийсь сексот.

Зв’язаних братів привезли у село. У стодолі Юрка Грицили почали допитувати “Плугатара”, а два чекісти пішли до батька його, щоб всіх трьох заарештувати.

У Болехові від “Плугатара” нічого не дізналися. Він вимагав, щоб дали йому змогу зустрітися з працівником КДБ рангом не нижче генерала. Змушені були з “Плугатарем” рахуватися і повезли його до Станіславова. Але й тут не було генерала. Чекістам не терпілося, не хотіли відкладати справу у довгий ящик. Їм попалася у сіті велика “риба” – член Крайового Проводу ОУН “Плугатар”, який прийшов на зв’язок з Тарасом Чупринкою –

Шухевичем, О. Гасиним – “Лицарем” і іншими провідниками ОУН. Літаком привезли його до Києва і тут мав зустріч з генералом Держбезпеки України. У Києві спочатку чекісти з ним лагідно поводилися, навіть обіцяли престижну посаду, але грубо помилилися. Дмитро Грицило відкинув усі пропозиції співпраці з Держбезпекою.

Після довгих допитів, катувань, знесиленого, але сильного духом Дмитра Грицила “Плугатара” судять на 10 років концтабору. Спочатку Воркута, пізніше Караганда. Табірне начальство тримає в’язнів у вічному страху перед начальством та покидьками. Хворий Грицило Дмитро попадає до табірної лікарні. Того трагічного дня “Плугатар” і ще 14 його друзів залишилися без нагляду і охорони в лазареті і не сподівалися , що каральна кадебістська машина приготувала їм смерть. Група п’яних табірних “сук” та інших покидьків увірвалася до лазарету і почала всіх хворих душити рушниками. Хворі не мали сили оборонятися і всі загинули мученицькою смертю. Про трагічну смерть друзів дізналися всі табірники увечері, коли повернулися з роботи. Табір вирував і вимагав прилюдної розправи над вбивцями. Та начальство не звертало на вимогу політв’язнів жодної уваги, адже злочинну акцію чекісти запланували заздалегідь і підібрали вбивць.

Тоді політв’язні самі вчинили розправу. Ховалися злочинці, як ті щурі по закутках бараків, але жодного не минула кара. Всіх табірних “сук” було знищено. Так