Розріст УПА йшов швидким темпом. Вістка про українських повстанців – самостійників, чи як їх німці називали – “Рух Бандери” (Banderabewegung), а більшовики – “бандерівці” (бандеровцы), розходиться серед народу і організує до боротьби. З усіх сторін України поспішають добровольці, часто пішки по кількадесят миль, щоб вступити в ряди Української повстанської армії. Ідуть тепер на Полісся, як колись їх предки ішли на Січ…

Вже в лютому 1943 р. крім відділів Остапа й Коробки діє на терені Полісся і Волині три нові сотні УПА: сотня командира Дороша, сотня командира Крука, сотня командира Гонти.

Підрозділи УПА у квітні 1943 року звільнили ряд районів Волині. Гітлерівці кинули проти них цілу дивізію, яка після триденних боїв відступила. З Волині очищувальні операцій УПА спрямовувалися на Поділля. У боях проти гітлерівців вояки УПА лише у квітні 1943 року знищили 600 нападників.

За даними Володимира Косика гітлерівці в боях з УПА в липні-серпні 1943 року втратили 3000 убитих, УПА – 1234 вояки , в жовтні – листопаді цього ж року: німці – 1500 убитих, УПА – 414 осіб. Як ми бачимо, полягло багато борців, але всі повстанці вмирали по-геройськи. Ось один випадок, про який розповів Янишівський Йосип Павлович (1925 р. н.), учасник УПА, нині мешкає в Івано-Франківську: “Наша криївка була далеко в лісі, над селом Липою. В криївці перебували крайовий провідник “Роберт”, його дружина, дитина, я і ще двоє стрільців. Я був наймолодший. Вхід у криївку був добре замаскований. На вході закладалася смерічка, немов вона росла. Однак НКВС нас викрило. Очевидно, видав їхній агент, який, якщо не точно, то приблизно знав місце. Опергрупа оточила криївку. На вимогу здатися “Роберт” відповів відмовою. Всі документи наказано було знищити. Мені як наймолодшому, “Роберт” наказав здатися, щоб колись розповісти людям про їхню смерть. Всім іншим наказано було живими не здаватися. Енкаведисти хотіли взяти “Роберта” живим, однак провідник застрілив спочатку жінку, дитину, потім себе. Постріляли себе і інші. Я вискочив з криївки і здався, як і було мені наказано.”

В жовтні-листопаді 1943 року німцями на Волині була проведена велика терористична акція проти УПА. Її очолив обергрупенфюрер СС і генерал поліції Пріцман. Але тепер німцям приходилось воювати набагато важче. Відділи УПА і СКВ (Самооборонні Кущові Відділи) замітно зміцніли – де влітку 1943 р. була сотня, сьогодні вже стояв курінь з важкою зброєю, а іноді й з гарматами. Та й військова виучка повстанців в результаті безперервних боїв з різноманітними бандами значно зросла. За два місяці УПА і СКВ провели 47 боїв з червоними партизанами і 125 – з німцями.

Так, як УПА була побудована та організована на принципі добровільності, то в її ряди міг ставати не лише кожен українець чи українка, а й кожен громадянин України без огляду на національність.

Влітку 1943 року в УПА було стільки чужоземного елементу, що команда УПА Волині – згідно з політичними напрямками – приступила до створення з нього окемих автономних національних відділів – грузинів, татарів, азербайджанців, узбеків. Ці відділи мали своїх власних командантів, свої національні прапори і свою команду. В бойових акціях проти ворога, як проти німців, так і проти більшовиків, ці відділи відзначалися великою завзятістю і навіть героїзмом.

Значним етапом на шляху до зміцнення дружби між поневоленими більшовиками народами стала Перша конференція поневолених народів Східної Європи та Азії, яка була скликана 21-22 листопада 1943 року з ініціативи УПА і відбулася на території, зайнятій Українською Повстанською Армією.

В конференції взяло участь 39 делегатів від 13 народів: азербайджанського – 4, башкирського – 1, білоруського – 2, вірменського – 4, грузинського – 6, кабардинського – 1, казахського – 1, осетинського – 2, татарського – 4, узбекського – 5, українського – 5, черкеського – 1, чуваського – 1. Крім того було присутніх 10 почесних гостей різних національностей, що також взяли участь у працях конференції. Наслідком цих праць є “Постанови Першої конференції поневолених народів Східної Європи та Азії” і заклик “До поневолених народів”.

Ось виняток з постанов: “Для швидкої і повної перемоги національної революції потрібний один спільний фронт поневолених народів . Тому Конференція вважає необхідним створити спільний Комітет народів Східної Європи та Азії, який буде координувати тих народів, виробить єдину лінію боротьби зі спільним ворогом, єдину тактику боротьби та у відповідний момент дасть гасло до одночасного повстання всіх поневолених народів”.

1944-й рік характеризується найбільшим піднесенням національно- визвольного руху. Героїзм українського народу не затухає, повстанці керуються девізом: “Краще смерть, ніж неволя”.

13 вересня 1944 року в м. Заставна банда силою 120 енкаведистів – погромників оточила в хаті повстанця “Вусатого”. Після закінчення обстрілу зрівноважений повстанець скористався пригожим моментом і викинув з хати підряд 3 гранати в саму гущу енкаведистів. Несподівані вибухи гранат викликали серед них біганину і замішання. Тоді повстанець вільним автоматним вогнем прочистив собі шлях до відступу. “Вусатий” прорвавсь з оточення і почав відступати, але недалеко його перестріла друга енкаведівська банда, що стояла на заставі. Хоробрий повстанець, не гаючи ні хвилини, привітав напасників рясним вогнем. Перелякані енкаведисти кинулись врозтіч. Після другої ганебної поразки у погромників зникла охота до дальшої гонитви. По стороні ворога загинув капітан НКГБ і 8 енкаведистів. Опріч цього була велика кількість поранених.

Та саме в 1944-му році було створено підпільний уряд