11 липня 1944 р. далеко від непрошеного ока в Карпатах почалися наради нового Українського Революційного Парламенту. Курінь УПА охороняв місце нарад перед можливими наскоками німців чи більшовицьких партизанів. Зібралися представники всіх Українських Земель, причому особливо численно були представлені Східноукраїнські Землі. Зійшлися люди різних політичних поглядів.

Збори святочно проголосили себе Тимчасовим Українським Парламентом і назвали себе Українською Головною Визвольною Радою (УГВР).

Перший великий збір повідомив, що “Українська Головна Визвольна Рада є найвищим органом українського народу на час революційної боротьби, аж до створення уряду Української Самостійної Соборної Держави”.

Перший Великий Збір УГВР також затвердив зміст присяги УПА (19 серпня 1944 р.).

Президентом УГВР було обрано Кирила Осьмака, а Романа Шухевича – Головою Генерального Секретаріату УГВР. На пост віце-президента УГВР Р.Шухевич рекомендував Василя Мудрого.

“Урочиста тиша запанувала в залі нарад, - згадував Р.Шухевич, - коли Голова Президії УГВР став перед Головою Великого Збору УГВР, поклав руку на Українськй Державний Герб та почав повторювати слова присяги…Це присягав Президент України перед українським народом”.

Невдовзі на теренах України УГВР перестала існувати.

Найбільш поширеною формою боротьби були: наскоки, засідки, практикувалися й ланцюгові засідки. Найчастіше вони здійснювалися вночі і на закритій місцевості.

7 квітня 1945 року курінь УПА здійснив наскок на загін НКВС, що дислокувався у селі Посічі. У тригодинному бою загинуло понад 120 енкаведистів, у повстанців загинув один стрілець.

Засідки ж робилися найчастіше малими силами – чотою чи роєм, інколи сотнею чи куренем.

22 березня 1945 року сапери повстанської сотні “Летуна” неподалік Калуша висадили в повітря дволокомотивний поїзд з енкаведистами, які їхали для здійснення облав на УПА. Тоді загинуло понад тисячу енкаведистів.

Велике значення мали і закордонні рейди УПА. В інформаційному бюлетні УГВР у травні 1950 року про значення закордонних рейдів підрозділів УПА зазначалося: “В історії УПА окреме місце займають бойово-пропагандивні рейди поза кордони СРСР, на території так званих народно-демократичних республік, народи яких, опинившись під фактичним пануванням московсько-більшовицьких імперіалістів, стали природними союзниками українського народу, поневоленого більшовицькою Москвою. У 1945-47 р.р. відділи УПА відбули вже декілька таких рейдів: на територію Чехословаччини, Польщі, а також в межах СРСР на тер. Білоруської ССР…”.

Від початку заснування й до червня 1946 р. УПА втратила в боях 10 тис.вояків. до того ж перегрупувавши сили після війни, Москва кинула їх проти УПА та підпілля ОУН, щоб зовсім ліквідувати опір компартійній владі й загнати волелюбний український народ у "єдиний і недєлімий Советський Союз".

УПА протрималась майже до 1952 року, а окремі відділи з різних куренів - до 1954 року.

Ця десятилітня боротьба Української Повстанської Армії показала, на що може бути здатний поневолений народ, щоб добитися найзаповітнішої цілі – свободи, але на превеликий жаль, крім перемог існує ще болюча і трагічна статистика злочинів загарбників проти свідомих українців. Коротко про деякі з них зараз і піде мова.

Поблизу річки Золота Липа стоїть коло невеликого парку старовинний замок Винявських. Коли було розбито замуровані льохи цього замку, то там знайшли людські трупи. Чимало замордованих більшовиками і зв’язаних по декілька до купи понесла вода Золотої Липи. Про це знають мешканці сіл Посухів, Потутори, Саранчуки.

В бережанській тюрмі перед втечею більшовиків було 1500 в’язнів. Після оголошення “Акту проголошення відновлення Української держави” 30 червня 1941 року з них віднайшли приблизно сотню, а всіх інших перед втечею відступаючі частини більшовиків вимордували. Навіть в невеличкому містечку Буську недалеко від Львова в тюрмі НКВД залишило 40 трупів свідомих українських діячів. Крім цих трупів у в’язниці знайдено ще 50 тіл закатованих, переважно дівчат, в каплиці в парку.

В Добромилі в ямі-шибі, глибиною 36 метрів знайдено 77 трупів – жертв московського терору, а інших – 51 труп – в двох могилах на в’язничному дворі.

В Дубні, на Волині, вночі з 24 по 25 червня 1941 р. НКВД у в’язниці вистріляло і по-звірськи закатувало 547 чоловіків і жінок та позаколювало кілька немовлят, яких народили у в’язниці жінки-в’язні. В Заліщиках 60 вантажних вагонів з в’язнями було облито горючою рідиною і запалено.

В золочівській тюрмі знайдено тіла по-звірськи закатованих 649 осіб, в ямі перед в’язницею було відкопано 432 особи, облитих бензином. В другій ямі на подвір’ї відкопано 217 осіб, яких паталогоанатоми, дослідивши, визнали живцем похованими.

Описів катувань українських патріотів є ще надзвичайно велика кількість. Про них описано і в книзі Степана Галамая “Боротьба за Визволення України” і в чудовій книзі Михайла Андрусяка “Брати грому”, один з головних героїв якої, а саме сотенний Кривоніс – Мирослав Симчин, 6 років воював в УПА проти мадярських та більшовицьких загарбників, 11775 днів і ночей провів у комуністичних концтаборах і в’язницях…

Довгорічна боротьба УПА проти велетенської Московської імперії і Німеччини є переконливим доказом того, якою грізною силою може бути повстанська армія.

“Феномен УПА, якою командував генерал Роман Шухевич, заключається в тому, що вона в дуже короткий час зуміла вплинути на свідомість людей і організувати спротив іноземним зайдам, налагодити вишкіл старшинських кадрів, протистояти проти німців, мадярів, румунів, радянських партизан, десантних загонів НКВС, Армії Крайової та частин Червоної Армії, воюючи при цьому без власного тилу”, - писав Г.Бурнашов. Крім того, повстанська армія проводила державницьку роботу, створивши УГВР. Досвід УПА вивчають в академії генерального штабу армії США, вивчали на Кубі, в