Якщо зброю, харчі та одяг Баюрак добував у багатіїв силою, то у се-лян- купував за гроші.

У тяжкі для опришків хвилини селяни переховували їх у себе. За це опришки віддячували чим могли. Вони допомагали селянам не тільки грішми, але - і це найголовніше - захищали їх від насильств, панів. Так, у 1751 р. загін Баюрака ходив у село Перерів, щоб покарати якихось багатіїв Филимонів.

Після нападів на феодалів Угорщини І Галицької землі Баюрак знову повернувся на Буковину в с. Довгополь, яке було основною базою його за-логу. Опришки за гроші домоглись у місцевого війта Андрія Підлоги зго-ди перезимувати у селі.

Весною 1750 р. загін Баюрака напав на орендаря у с. Нямці і забра-ли у нього багато грошей. Під час погоні від ватажка відокремилися три опришки, а з рештою він прибув в Довгополе на зимовий відпочинок. Тут до них приєднався загін Федора Гопиняка. Разом вони вирушили через лі-си і гори у м. Долину. Але проникнути у місто не насмілилися, бо якась людина попередила їх, що там стоять жовніри.

Баюрак з опришками вирушив у Коломийський повіт, сховався у Яблу-нівських лісах і почав збирати великий загін, щоб помститися шляхті за розправу, яку вона вчинила над його побратимами в 1949р. Опришки готу-валися до нападу на Яблунів. В кінці травня вони напали на м. Косів, захопили управляючого маєтками І, тримаючи його як заложника, вируши-ли у місто, де розправились з міськими лихварями.

Ці події налякали шляхту. На боротьбу з опришками знову були кину-ті смоляцькі загони на чолі з полковником Пшелуським. Маючи досвід боротьби з Довбушем, Пщелуський установив нагляд за основною стоянкою ватажка в Довгополі. Весною 1750р. він захопив опришків зненацька. Бу-ло арештовано 40 чоловік, яких під конвоєм доставили у містечко Кути для попереднього розслідування. Лише частині опришків, в тому числі Баю-раку, вдалося уникнути ув'язнення.

Смоляки в погоні за опришками Баюрака їздили по селах І полонинах, знущались над селянами. Весною 1751 р. Пшелуському знову вдалось завда-ти опришкам поразки. Баюрак змушений був відступити, в Молдавію та Угор щину і там розгорнув свої дії. Внаслідок цього в Галицькій землі з вес-ни 1751 р. деякий час виступи опришків не спостерігались. Це заспокої-ло шляхту. Вона вирішила нагородити Пшелуського за його тривалу бороть-бу з загонами Довбуша і Баюрака. Він отримав винагороду 2 тис. злотих.

Загін під проводом Баюрака відступив у гірські полонини, щоб зібра-ти сили та відпочити. На початку 1751 р. вони вирушили через Ясенів І Яворів на Рожнів, де напали на маєток поміщика. Пшебиславського і на сільських лихварів. Розправившись з лихварями , опришки повернулись в гори.

Під час нападу на рожнівську корчму опришки, як відомо з матеріа-лів допиту опришка Максим'юка, знищили ділові папери, в яких, очевид-но, були записані селянські борги.

Дізнавшись від шляхтича Пшебиславського про дії опришків , шлях-та з Кут і Косова послала проти них загін.

Після походу на Рожнів Баюрак зупинився у с. Річці на відпочинок. Звідти опришки вирушили у с. Перерів, де напали на маєток багатія Филимона та убили його, за знущання над селянами. Захопили зброю І багату здобич.

Деякий час Баюрак з опришками перебував на польсько-молдавському кордоні, згодом він вирішує перейти в Молдавію. Коли опришки перей-шли р. Черемош, несподівано на них напав загін полковника Пшелуського. Більша частина опришків встигла перейти на другий берег Черемоша. Баюраку вдалося вирватися з оточення і перебратися в Довгополе.

Деякі опришки з цього загону опинилися в Буковині і влилися в завін ватажка Василя Шешорського, який прославився в боротьбі з феодалами Молдавії, в 1752 р. Молдавські власті кинули проти нього війська в районі с. Довгополе. Загін відступив в напрямку на Кути, але тут був остаточно розгромлений. Б цих боях загинуло багато опришків Баюрака, в тому числі його брат І дружина.

1752-1754 pp. не відзначалися великими виступами Баюрака. Ватажок не організовував більшого загону , а переходив з села до села, з по-лонини на полонину, зустрічаючись з сільськими побратимами. Він часто переходив з Угорщини на територію підвладну Польщі, і зупинявся в око-лицях Косова І Жаб’єго.

Баюрак налагодив тісний зв'язок з ясенівськими селянами. Можливо, він намагався організувати новий загін. Один з його побратимів, якийсь Василь Бойчук мабуть, підкуплений панами. запросив до себе Баюрака в гості, почастував його горілкою і п'яного видав шляхті. Заковано-го в кайдани ватажка повезли у Косів, звідти - в Рожнятів, а потім посадили в Станіславську фортецю.

20 квітня 1754 р, у Станіславській міській ратуші розпочався суд над Баюраком. Ватажок добровільно детально розповів на суді про свою діяльність з 1744 р. Про те, що Баюрак чогось не утаїв, суд вирішив піддати його тортурам: по три рази підтягати і припікати свічками. Він мужньо переносив тортури і , як записано в судових протоколах, "на наступні питання нічого не відповідав".

25 квітня був оголошений вирок, в якому Баюрака обвинувачували у & зв'язках з Довбушем і називали великим злочинцем за те, що він насмілювася нападати на гнобителів.

Суд засудив його до четвертування. Щоб залякати інших, було вирі-шено окремі частини тіла Баюрака розвішати на стовпах по дорозі.

Польський поет Ф.Карпінський , який був очевидцем цієї страти, зазначає в своїх мемуарах, що Баюрак "Ідучи на площу смерті, ка-зав собі дати фуярку , або улюблену гірську сопілку" на якій вигра-вав сумні