Бунтівники скликали в Умані раду, на якій проголосили Залізняка гетьманом України, а Гонту – уманським полковником. Однак, повсталих і їх ватажків чекав раптовий і трагічний кінець. Їхню долю вирішила імператриця Росії Катерина ІІ. Бунтівні гайдамаки стали дедалі більше дратувати Катерину. Чутки про те, що вона видала якусь “Золоту грамоту”, зовсім не приносили їй втіхи. Давалася взнаки і станована солідарність. Зрештою імператриця дала зрозуміти своїм двом генералам, Гур’єву та Кречетникову, що посвтанню час покласти край.

І Залізняк, і Гонта були переконані, що від російського війська, яке розмістилось неподалік від них, чекати прикрощів не доведеться. Кли 6 липня 1768 року генерал Гур’єв запросив ватажків повстання до себе на дружній банкет, вони не відчули ніякої небезпеки. Та до бенкетуючих з’явився загін донських козаків. Гур’єв наказав заарештувати Залізняка, Гонту та інших ватажків. Повстання було обезголовлене. Гонту, як польського підданого видали шляхетській владі. Йому вготували жорстоку страту: зняли зі спини одинадцять смуг шкіри. Гонта тримався з вражаючою мужністю. Потім його четвертували. Залізняка за наказом Катерини жорстоко били батогами і заслали до Сибіру, де він певно і скінчив свої дні.

Події Коліївщини доносять до нас жахливий урок історії: кров закликає до нової крові, жорстокість може породити у відповідь тільки жорстокість. І, незалежно від того, чи справедливо пролита кров чи ні – жорстокість немає виправдання.

Література

М.Грушевський “Ілюстрована історія України”

В. Баран “Історія України”

М. Аркас “Історія України-Руси”

Н. Полянська “Історія України” І-ІІ том