РЕФЕРАТ

на тему:

“Західноукраїнські землі у 20-30х роках”

План

Західна Україна у складі Польщі.

Українські землі у складі Румунії.

Закарпаття у складі Чехо-Словаччини.

Українська культура на західноукраїнських землях.

Перебіг політичних подій в Європі після Першої світової війни виявився вкрай несприятливим для українського народу. Українські землі поза межами Радянського Союзу було поділено між трьома державами. Відроджена після війни Польща успад-кувала їх від обох імперій — Російської та Австро-Угорської. Регіон з центром у Львові почали називати Західною Україною, Румунія окупувала австро-угорську провінцію Буковину з цен-тром у Чернівцях і українські землі у складі Бессарабії — Хотинщину і Придунайський край. До Чехо-Словаччини відійшла Закарпатська Україна.

Денаціоналізація українського населення. Міжвоєнна Поль-ща була багатонаціональною державою. Майже половину її території становили так звані «східні креси» — західноукраїнські і західнобілоруські землі. Близько третини населення країни були представниками національних меншин. Найчисленнішими були українці.

За переписом 1931 p., на західноукраїнських землях у складі Польщі проживало 8,9 млн. чоловік. Серед них було 5,6 млн. українців, 2,2 млн. поляків, 1,1 млн. представників інших національностей — євреїв, білорусів, німців та ін.

Понад 3 млн. українців Східної Галичини з Лемківщиною, які раніше перебували під скіпетром Габсбургів, належали переважно до греко-католицької церкви. Понад 2 млн. українців, які населяли землі, що входили раніше у Російську імперію (Західна Волинь, Полісся, Холмщина з Підляшшям), сповідували головним чином православ'я. Контакти між обома українськими громадами з різною історичною долею були досить слабкі. Польські чиновники і політичні діячі ретельно слідкували, щоб роз'єднаність зберігалася. Наприклад, Варшава неї бажала зносити штучні перепони між Східною Галичиною та Волинню — так званий «сокальський кордон», який відповідані колишньому державному між Австро-Угорщиною та Росією.

Рівень освіченості і національної самосвідомості у жителів Холмщини, Західної Волині і особливо Полісся був низький. Давалася взнаки послідовна антиукраїнська політика чиновни-ків Російської імперії впродовж століть. Під час перепису 1931 р.

на Поліссі було зареєстровано близько 700 тис. чоловік, які не назвали своєю мовою українську. Мову, якою розмовляли, вони називали «тутейшою», «місцевою», «хлопською». «Панською» мовою для них була польська або російська.

Міжнародне співтовариство анексію Східної Галичини три-валий час не визнавало. Нарешті у березні 1923 р. Рада послів держав Антанти визнала приналежність цієї території Польщі. Польська влада дедалі активніше почала проводити політику національно-культурної асиміляції українців.

Прийнята у березні 1921 р. польська конституція обіцяла: " Окремі державні закони забезпечать меншинам у Польській державі цілковитий та вільний розвиток їх національних вла-стивостей шляхом діяльності органів автономних меншин публічно-правового характеру, зокрема органів загального само-врядування». Однак замість прийняття відповідних державних законів розпочався широкий наступ на права національних мен-шин.

У польського населення Західної України найбільш попу-лярними були ендеки — партія націонал-демократів на чолі з Р. Дмовським, С. Грабським та ін. Ендеки твердили, що Західна Україна — складова частина Польщі, а українці — «руська гілка великого польського дерева». Бажаючи національно-куль-турної асиміляції українців, вони проштовхнули у 1924 р. за-кон, що забороняв вживання української мови в урядових ус-тановах. Недалекоглядна політика надзвичайно впливових в парламентсько-урядових колах ендеків посилювала напруже-ність у міжнаціональним, відносинах і розхитувала підвалини відродженої Польщі.

Найбільше міжнаціональні відносини загострювала колоніза-ційна політика, спрямована на утворення в Західній Україні сво-єрідної «п'ятої колони» — так званих осадників. Після радянсь-ко-польської війни уряд почав «осаджувати» на українських зе-млях демобілізованих солдатів, відставних чиновників, а потім усіх бажаючих. До 1939 р. у сільській місцевості оселилося близь-ко 200 тис. поляків, у містах — близько 100 тис. Сільським поселенцям надавали кращі землі, що обурювало селян, які стра-ждали від малоземелля. Багато українських селян емігрували за океан, бо не могли прогодуватися з тих клаптиків землі, що їм належали. У Канаду і США виїхало близько 200 тис. чоловік.

Слабкість польської державності внаслідок міжнаціональної ворожнечі панівні кола прагнули компенсувати зміцненням ав-торитаризму. Після державного перевороту у травні 1926 р. до влади повернувся Ю. Пілсудський, і тенденція до обмеження парламентської демократії стала особливо помітною. Ще більше вона посилилася після приходу до влади нацистів у сусідній Німеччині. Стиснута з обох сторін могутніми тоталітарними державами, Польща мала всі підстави побоюватися за майбутнє. За конституцією 1935 p., маршал Ю. Пілсудський дістав майже диктаторські повноваження, а законодавчі права сейму були

істотно урізані. Однак у цьому самому році маршал помер, і фактична влада зосередилася у вищого генералітету, пов'яза-ного із впливовими політичними структурами.

Економічне становище. Міжвоєнну Польщу не можна наз-вати розвинутою країною. Та економічна занедбаність західно-українських земель була особливо вражаючою. Основою про-мисловості залишалися сировинні галузі — нафтоозокеритна і лісова, а також переробка сільськогосподарської та мінеральної сировини. За даними перепису 1931 p., більшість найманих робітників працювали у сільському господарстві. Підприємства належали в основному польському або іноземному капіталу. Позиції українців були сильні тільки в кооперації.

У 1929 р. Польща потрапила під руйнівний вплив світової економічної кризи. Реальна заробітна плата робітників й до кризи не досягнула рівня передвоєнного часу. Криза спричинила дальше падіння рівня життя. Становище робітників ще більш ускладнилося внаслідок безробіття. Воно набуло на початку 30-х pp. катастрофічних розмірів.

На селі становище було зовсім тяжким. Чимало селян гостро відчували земельний голод. Змушені господарювати на неве-личких клаптиках землі, селяни не могли використовувати ма-шини і передову агротехніку. Більшість господарств була не-рентабельною. Держава обкладала їх непосильними податками.

Політична боротьба. Польща не була тоталітарною державою, хоча в тогочасній радянській пресі її інакше, як фашистською, не називали. Діяльність політичних партій не заборонялася, якщо вона не