Міжвоєнна Польща була національне неоднорідною державою. Половину її території — «східні креси» — населяли українці та бі-лоруси. З метою зміцнення одержаної після першої світової війни державності польські панівні кола обрали сумнівний і небезпечний шлях асиміляції національних меншин. Міжнаціональні відносини різко загострилися.

Незважаючи на прагнення польських чиновників зберегти роз'-єднаність між українськими громадами, які тривалий час розвивалися у двох різних імперіях, суспільно-політичне життя у Західній Україні було територіально єдиним. Населення краю підтримувало в основ-ному три політичні сили — комуністів, центристів з Українського національно-демократичного об'єднання і націоналістів. Антиукраїн-ська політика влади підривала позиції центристів і сприяла підвищенню авторитету екстремістських партій, які діяли у нелегальних умовах. У 20-х і на початку 30-х pp., до голодомору в радянській Україні, великою популярністю користувалися комуністи. Поступово в захід-ноукраїнському суспільстві почав зростати вплив націоналістів.

2. Українські землі у складі Румунії

Українці в Румунії посідали третє місце за чисельністю після українського населення СРСР і Польщі. Офіційні румунські джерела обчислювали загальну кількість українців в понад 580 тис. чоловік. Натомість українські демографи міжвоєнного пе-ріоду вважали, що кількість їх співвітчизників у Румунії на-ближалася до мільйона. Мабуть, рацію мали саме вони. Усіх, хто не виявляв потрібної наполегливості, під час переписів за-писували румунами, а не українцями.

У Румунії проживали три українські громади, які різнилися історичною долею і не були пов'язані одна з одною. Найбільша українська громада жила на Буковині. Ця історична область з центром у Чернівцях мала мішане населення. У північній її частині з давніх-давен мешкали українці, хоча було й немало румунських сіл. У південній частині румунське населення пе-реважало, хоч і тут з'явилося у попередні століття багато ук-раїнських сіл. У часи Австро-Угорщини Буковина була авто-номною провінцією. Буковинські українці мали представництво у віденському парламенті і впливові позиції у місцевому само-управлінні.

Другу за чисельністю громаду становили українці анексова-ної у Росії Бессарабської губернії. У Хотинському повіті цієї губернії переважна частина населення була українського похо-дження. Шість центральних повітів являли собою етнічну те-риторію молдаван. Тут українці жили розсіяно і головним чином у містах. Два південні повіти Бессарабії (Аккерманський та Ізмаїльський) мали мішане населення, в якому українці були найчисленнішою національною групою.

Третю, найменшу громаду становили українці Марамуреша — історичної області з мішаним населенням, яку Румунія відібрала в Угорщини в 1919 р. Сюди, де проходив кордон із Закарпатською Україною, заходила смуга розселення карпатоукраїнців.

Вдало скориставшись політичним хаосом, який постав у peзультаті розпаду Австро-Угорської і Російської імперій, Румунія захопила більшу територію, ніж ту, яку вона мала до вступу у світову війну. Правлячі кола країни обрали шлях насильницької, агресивної румунізації. Це особливо негативно позначилося на долі українців: закривалися українські школи і культурно-освітні установи, людей переслідували за користування українською мовою. Назви населених пунктів були румунізовані. У 1936 р. з'явився спеціальний циркуляр, яким заборонялося вживати історичні назви в офіційних документах і вії пресі. Навіть прізвища румунізувалися, тому що власті розглядали українців як «громадян румунського походження, які забули рідну мову». Румунізація торкнулася й церковної служби.

Економічний розвиток. Румунія була однією з найвідсталіших країн Європи, її панівні кола не мали ні здатності, ні бажання економічно розвивати новоприєднані території. Нав-паки, нерідко наявне з довоєнних часів промислове устатку-вання вивозилося в центральні регіони Румунії. Зокрема, було демонтовано і вивезено устаткування Аккерманських трамвай-них майстерень і прядильної фабрики, а також обладнання Із-маїльського і Ренійського портів.

Промислові підприємства Північної Буковини : Бесарабії залишалися, як і раніше, дрібними і напівкустарними. Не витримуючи конкуренції на світовому ринку, вони часто розорялися навіть у часи сприятливої кон'юнктури. За й 1922 — 1929 pp. на Буковині було закрито 85 підприємств.

Економічна криза настала в Румунії ще в 1928 р. Вона переросла в депресію, яка тривала майже до кінця 30-х pp. В умовах кризи кількість промислових підприємств Північної Буковини скоротилася майже наполовину, а в Північній Буковині — на чверть. Робітники, яким вдалося зберегти роботу, одержували зарплату у половинному розмірі. Ще гіршим виявилося становище безробітних,

Аграрна політика королівського уряду враховувала конкрет-ні соціально-економічні умови різних українських земель. У Бессарабії, як і в усій Росії, поміщицька земля була поділена між селянами. Румунські власті після анексії краю не нава-жилися відразу відібрати експропрійовану у поміщиків влас-ність. Замість цього вони встановили високі викупні платежі, щоб селянам стало невигідно користуватися цією землею. По-ступово у селян було відібрано не менше половини поміщицької землі, яку повернули колишнім власникам.

На Буковині у власність українських селян перейшло тільки 6 % поміщицьких земель. Середній розмір ділянки, яку одер-жували селяни під час аграрної реформи, не перевищував двох третин гектара. Натомість для румунських колоністів аграрна реформа створювала особливо сприятливі умови. Вони одержу-вали півгектара під садибу, гектар пасовищ і 4, 5 гектара ріллі. У поміщиків і церкви після реформи залишилося більше по-ловини ріллі і майже всі лісові масиви. За землі, які підлягали парцеляції, власники одержували державну компенсацію.

Світова економічна криза 1929 — 1933 pp. тяжко вплинула на сільське господарство. Ціни на зернові культури істотно впа-ли, на кукурудзу — майже в шість разів. У результаті посівні площі основних сільськогосподарських культур значно змен-шилися.

Високі податки і несприятлива ринкова кон'юнктура приз-водили до розорення селянських господарств. Так, у Бессарабії були закладені майже всі господарства селян.

Політичне життя. Тяжке економічне становище основної маси населення і асиміляторська політика румунської адміністрації ви-користовувалися керівництвом радянської Росії