Політичне життя на Закарпатті, незважаючи на економічну і культурну відсталість, було досить активним. На виборах, що відбувалися регулярно, місця у чехо-словацький парламент ви-борювало до тридцяти партій. Найвпливовішою в країні полі-тичною силою були українофіли, які гуртувалися в Українсь-кому національному об'єднанні.

Українофільський рух спирався на традиції народовців XIX ст., його підтримувала національна інтелігенція, яка швид-ко зростала у сприятливих умовах демократичного ладу. Ук-раїнофіли боролися за пробудження національної самосвідомості русинів. Для цього використовувалися осередки заснованого ними товариства «Просвіта», скаутська організація «Пласт», Асоціація українських вчителів тощо. Авторитетним лідером українофілів був доктор теології і видатний педагог отець Ав-густин Волошин.

Конкуруючою з українофілами політичною течією були ру-софіли, які походили від москвофілів XIX ст. Після жовтневої революції в Росії вони почали орієнтуватися на Прагу. Губер-натор Закарпаття у 1923 — 1933 pp. Антон Бескид проводив русофільську політику, партію підтримувала державна адміні-страція. Це дало їм можливість, незважаючи на меншу попу-лярність серед карпатоукраїнців, конкурувати на рівних з ук-раїнофілами. А празький уряд, посилаючись на незгоди серед політичних сил краю, утримувався від реалізації прийнятого на себе зобов'язання надати карпатоукраїнцям автономію.

Третьою впливовою політичною силою у Закарпатті були комуністи. Крайовий комітет Компартії Чехо-Словаччини ак-тивно боровся за маси. Він організував, де тільки міг, комсо-мольські осередки і групи «революційних профспілок», а у 1930 p., коли розгорнувся селянський рух, створив «Спілку працюючого селянства». На виборах до чехо-словацького пар-ламенту у 1924 р. за комуністів віддали голоси 40 % виборців. Через п'ять років, коли економічне становище стабілізувалося, вони дістали лише 15 % голосів. А на виборах 1935 p., які комуністи проводили під гаслом Народного фронту,— 26 %. Отже, через десятиріччя вони знову дістали в краї більшу під-тримку, ніж будь-яка інша партія.

Проголошення незалежності Карпатської України. На по-чатку жовтня 1938 р. Німеччина зайняла передану їй за Мюн-хенським договором Судетську область і змусила уряд Чехо-Словаччини надати автономію Словаччині. Скориставшись цим, лідери українофілів, русофілів і локалістів домовилися між со-бою і звернулися до Праги зі спільною вимогою надати авто-номію Підкарпатському краю. Празький уряд затвердив першу автономну адміністрацію на чолі з русофілом А. Бродієм. Ця адміністрація швидко дискредитувала себе зв'язками з Угор-щиною і Польщею. 28 жовтня до влади прийшов кабінет мі-ністрів з українофілів на чолі з А. Волошиним.

Тим часом Угорщина настирливо домагалася від Гітлера санкції на захоплення Закарпаття. Гітлер порадив їй порозумітися без-посередньо з Чехо-Словаччиною. Проте переговори були безре-зультатними. Тоді Хорті звернувся до чотирьох держав, які уклали Мюнхенський договір. Англія і Франція передовірили арбітраж з цього питання Німеччині та Італії. 2 листопада відбувся так званий Віденський арбітраж, на який запросили керівників ав-тономних урядів Словаччини і Карпато-України (так стали нази-вати Закарпаття). За цим арбітражем Хорті одержав південні райони Словаччини і Закарпаття з переважно угорським насе-ленням чисельністю в 1 100 тис. чоловік. У Карпато-України відібрали міста Ужгород, Мукачеве і Берегове з прилеглою тери-торією, її столицю довелося перенести в Х уст.

А. Волошин випустив маніфест «Український народе Під-карпаття!» У ньому він повідомляв про вимушену згоду на арбітраж («несила боротися зі світовими державами»), але до-давав: «Сповіщаємо тобі, що границі нашої Підкарпатської Дер-жави тепер забезпечені Німеччиною. Італією, Англією та Фран-цією. Польща і Мадярщина прийняли до відома умову, якою зобов'язалися не втручатись до наших внутрішніх справ».

Не втрачаючи часу, українофіли почали будувати держав-ність на урізаній території Карпатської України. Адміністрація, система освіти і видавнича справа переводилися на українську мову. Розгорнулась підготовча робота зі створення збройних сил. У розбудові держави закарпатцям допомагали співвітчиз-ники із Західної України, Буковини і заокеанської діаспори.

Курс А. Волошина на утвердження державності діставав схвалення у населення краю. На виборах у лютому 1939 р. до регіонального парламенту коаліція українських партій — Ук-раїнське національне об'єднання отримало переважну більшість голосів. Після цього українофіли відкрито почали створювати збройні сили — Карпатську січ. Незабаром у них налічувалося до 5 тис. бійців.

Уряд Чехо-Словаччини кілька разів відкладав скликання хустського сейму. Нарешті його було призначено на 14 березня 1939 р. Розуміючи, що Прага не захистить Карпатську Україну від поглинення Угорщиною, А. Волошин 14 березня проголосив самостійність і сформував тимчасовий уряд.

15 березня сейм обрав таємним голосуванням, але одного-лосно, А. Волошина президентом і прийняв закон про неза-лежність Карпатської України, визначив державні мову, прапор і гімн.

Карпатська Україна виникла за сприяння А. Гітлера, який поставив собі за мету знищити Чехо-Словаччину як державу. Українофіли оцінили підтримку належним чином. А. Волошин не симпатизував нацизму, а редагована ним газета «Свобода» у попередні роки ототожнювала диктаторські режими Берліна і Москви. У новій ситуації Волошин узаконив діяльність міс-цевих нацистів і заборонив антинацистську пропаганду.

Англія і Франція появу Карпатської України не схвалили. Автономію Закарпаття вони розглядали як перший крок до створення цілком підконтрольної Гітлеру української держави. В такій думці утверджували їх і лідери ОУН. Розраховуючи на підтримку Німеччини, оунівці переконували карпатоукраїнців, що саме з їх маленької держави з допомогою «батька Волошина і вуйка Гітлера» почнеться утворення соборної Ук-раїни.

Хоча подібний розвиток подій був явно нереальний, Й. Сталін поспішив визначити позицію Радянського Союзу. Виступаючи у березні 1939 р. на XVIII з'їзді ВКП(б), він висміяв ідею при-єднання УРСР з ЗО млн. чоловік до Карпатської України з населенням в 700 тис. чоловік як пропозицію «злиття слона з комарем».

Гітлер сприйняв