РЕФЕРАТ
на тему:
“Розвиток культури в ХХ ст.”
П л а н .
Розвиток культури в першій половині ХХ ст.
Освіта.
Наука.
Література.
Мистецтво.
Архітектура.
Розвиток культури в другій половині ХХ ст.
Освіта.
Наука.
Література.
Мистецтво.
Розвиток культури в першій половині ХХ ст.
1.1. Освіта.
Під тиском революційних подій царизм змушений був скасува-ти укази 1863, 1876, 1881 рр. щодо української мови. Кількість по-чаткових шкіл в Україні зросла з 13,6 тис. 1897 р. до 18,7 тис. 1911 р. А 1912 р. було відкрито багато вищих 4-річних початкових училищ. Але загалом рівень освіти в Україні залишався незадовільним. У 1914-1915 рр. діяли 452 середні школи (140 тис. учнів) та 19 вищих навчальних закладів (26,7 тис. студентів).
У Західній Україні освітянський рівень був іще нижчим, ос-кільки його гальмувала австро-угорська влада. В Галичині понад 980 сіл (із 6240) взагалі не мали шкіл. Середніх шкіл було 49, і лише в чотирьох із них навчання велося українською мовою. На Буковині існувала лише одна українська гімназія, в Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою.
Напередодні революції 1917 р. ситуація з освітою дещо поліпши-лася. В окремих містах діяли Вищі жіночі курси (Київ, Харків, Одеса). Було відкрито Фребелівський жіночий педагогічний і комерційний інститути в Києві, технологічний і ветеринарний у Харкові, заснова-но Київську та Одеську консерваторії. На землях Західної України діяли два університети — Львівський і Чернівецький, а також по-літехнічний інститут і Академія ветеринарної медицини у Львові.
В Україні налічувалося 27 вищих навчальних закладів (35 тис. студентів). Проте на всій території України не було жодного вищо-го навчального закладу з українською мовою викладання, жодної української школи, що перебувала б на державному утриманні.
Велику роботу щодо освіти і культури проводило товариство «Просвіта», яке до 1914 р. заснувало в Галичині до 2880 читалень, 430 народних будинків, школи, гуртки художньої самодіяльності тощо. У 1913 р. в Україні виходило лише 19 україномовних періо-дичних видань, тоді як у Галичині — 66. Російських газет і журналів видавалося 226. Позитивно впливали на культурно-просвітню ро-боту народні будинки, засновані земствами на їхні кошти, при яких діяли різні гуртки та курси. Проте перед війною було заборонено діяльність "Просвіти", видання книг українською мовою. У 1913 р. з 5283 книг, виданих в Україні, було лише 176 українською мовою.
1.2. Наука.
Початок XX ст. був сприятливим і для розвитку української науки. Д. Заболотний першим запропонував ефективні способи бороть-би з чумою. Вчені-ботаніки С. Навашин і В. Липський одними з перших дали науковий опис рослинного світу Індонезії, Тунісу, Ал-жиру. Чимало відомих вчених через політичні переслідування зму-шені були емігрувати. Так, видатний біолог І. Мечников, який трива-лий час працював в Одеському університеті, переїхав до Парижа, де заснував лабораторію та став лауреатом Нобелівської премії (1908) за досягнення в новій галузі біології та медицини — імунології (вчен-ня про захисні властивості організму від інфекційних захворювань).
Розвиткові вітчизняної авіації сприяв перший аероклуб, що відкрився в Одесі 1908 р. Його вихованці М. Єфимов і С. Уточкін брали участь у вітчизняних і міжнародних авіаційних змаганнях, де встановлювали рекорди швидкості, висоти і трива-лості польоту.
Відомими вченими тих часів у галузі радіофізики, геофізики, радіотехніки були Д. Рожанський, Т. Кравець, М. Пильчиков. Істо-ричну науку України гідно представляли О. Єфименко, В. Барвінський, Д. Багалій, І. Лучицький, В. Іконников та інші. Завершений О. Єфименко ще наприкінці 90-х років рукопис "Історії українсь-кого народу" було видано російською мовою в Петербурзі під час революції 1905—1907 рр. Там же вийшов її двотомний збірник праць "Південна Русь". Єфименко була першою в імперії жінкою, яка 1910 р. отримала вчений ступінь почесного доктора історичних наук.
Демократичний підхід щодо висвітлення питань соціально-еко-номічної історії Лівобережної України XVII—XVIII ст. Простежується у працях В. Барвінського ("Селяни в Лівобережній Україні в XVII— XVIII ст.") та ін.
Слобідська Україна була в центрі досліджень відомого істори-ка Д. Багалія — автора фундаментальних праць з історії Харкова, розвитку української культури на Слобожанщині.
Розвиткові суспільствознавчих наук сприяли чотиритомний - словник "Словарь української мови", упорядкований Б. Грінченком, тритомна "Українська граматика" А. Кримського, упорядко-вані й науково прокоментовані В. Гнатюком багатотомні фолькло-ристичні та етнографічні дослідження з життя українців Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття. В 1908 р. в Петербурзі було видано українською мовою "Історію України-Руси" М. Аркаса. Відомий спеціаліст у галузі історії історичної науки в Україні В. Біднов так оцінив книгу М. Аркаса: "Ні одна українська книжка, крім "Кобзаря", не мала такого успіху, який випав на долю труда М. Аркаса". Побачив світ і "Нарис історії українського народу" М. Грушевського, який вийшов 1904 р. в Петербурзі російською мовою, був, за словами автора, своєрідним конспектом його багато-томної "Історії України-Руси".
І. Франко був автором ґрунтовних монографічних досліджень з історії України (в основному її західноукраїнського регіону). Він цікавився історією масових соціальних і національних рухів, бо-ротьби передової громадськості населення Західної України за збе-реження і розвиток своєї культури, мови, освіти в умовах насиль-ницького насаджування католицизму та уніатства, колонізаторсь-кої політики Польщі, а згодом — Австрійської монархії.
Археологічну науку представляв В. Хвойка, який відкрив у При-дніпров'ї перші пам'ятки трипільської культури. Концепцію В. Хвоїнки про те, що трипільська культура — це самобутнє населення України, поділяли англійський археолог Л. Вуллі у праці "Початки цивілізації людства" і французький вчений М. Буль.
Розвиткові науки в Україні сприяло Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка. До 1914 р. воно випустило до 400 томів досліджень у
