1.3. Література

Нових вершин досягла українська література, представлена І. Франком, Лесею Українкою, М. Коцюбинським, В. Винниченком, П. Мир-ним. І. Нечуєм-Левицьким, О. Маковеєм, О. Кобилянською, О. Олесем, А Тесленком, В. Стефаником, М. Черемшиною, Л. Мартовичем та ін.

М. Коцюбинський закликав письменників розробляти теми "філософічні, соціальні, психологічні, історичні та інші", не обмежуватися описом життя селянства, а й звертати увагу "на інші вер-стви суспільності, на інтелігенцію, фабричних робітників, військо, світ артистичний та ін. "Це побажання значною мірою втілив у своїй творчості В. Винниченко. В його численних оповіданнях і по-вістях ("Краса і сила", "Голота", "Талісман" та ін.), написаних під час революції 1905—1907 рр., чітко відображено соціальні процеси на селі. А після поразки революції у творах "Чесність з собою", "Рівновага", "Щаблі життя", "Брехня", "Великий молох" письмен-ник показав суперечливий і неоднозначний світогляд інтелігенції, яка часто зневіряється у власних ідеалах.

Пафосом боротьби за волю пройнята поезія Лесі Українки ("Осіння казка", "В катакомбах", "Пісні про волю" та ін.), де перед читачем оживають бурхливі колізії життя українського народу, його переживання і прагнення.

А. Тесленко вивів у своїх оповіданнях новий тип людини тоді-шнього села. Піднесення визвольної боротьби проти гнобителів показав у творах "Осінній ескіз", "Чайка", "Мужицька арифметика" С. Васильченко.

Майстром короткої психологічної новели був В. Стефаник. З 1899 р. по 1905 р. він видав чотири збірки своїх творів ("Синя книжеч-ка", "Камінний хрест", "Дорога", "Моє слово"). Близькими до твор-чості Стефаника були оповідання М. Черемшини, Л. Мартовича, які розкривають процеси соціального розшарування на селі. До кращих творів світової літератури належить повість О. Кобилянської "Земля"

1.4. Мистецтво.

У 1907 р. М. Садовський заснував у Києві перший в Україні стаціонарний український театр, де наступного року було відзна-чено 25-річчя сценічної діяльності М. Заньковецької.

Катеринославський аматор — кінооператор Д. Сахненко екра-нізував вистави цього театру "Наталка Полтавка" і "Наймичка", за-початкувавши тим історію українського художнього кінематографу.

На сцені театру Садовського, поряд з уже відомими операми "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемовського і "Наталка Пол-тавка" М. Лисенка, ставили "Чорноморців", "Утопленицю", "Різдвяну ніч", "Енеїду" Лисенка, "Катерину" М. Аркаса (його перша й ос-тання опера, після написання якої він осліп), "Роксолану" Січинського, "Продану наречену" Б. Сметани. Подібні постановки давали можливість колективу органічно поєднувати драматичне і музич-но-вокальне мистецтво.

Композитор М. Леонтович створив низку композицій на ос-нові українських народних пісень. Західноукраїнський композитор С. Людкевич написав кантату "Кавказ" на слова Т. Шевченка. Ра-зом із художником І. Трушем композитор організував видання "Ар-тистичного вісника" — першого в Україні україномовного фахо-вого мистецтвознавчого журналу.

Найвищим рівнем вокального мистецтва володіла випускниця Львівської консерваторії С. Крушельницька. Своїм голосом вона підкорила слухачів багатьох країн світу.

Талановитий живописець І. Труш залишив нащадкам портрети І. Франка, Лесі Українки, М. Лисенка. Саме він організував 1905 р. у Львові першу всеукраїнську художню виставку. Особливий успіх на ній мало полотно "Геть із Запоріжжя", автором якого був пле-мінник Т. Шевченка та учень І. Рєпіна Ф. Красицький.

Помітний слід в образотворчому мистецтві залишив учень і друг І. Рєпіна, передвижник М. Пимоненко. Особливою правдивістю вра-жали його картини "Жертва фанатизму", "Конокрад", "Проводи рек-рутів", "На Далекий Схід". Високі мистецькі принципи утверджува-ли й інші передвижники: О. Левченко (пейзажі спустошених україн-ських сіл); С. Свєтославський (життя народів Середньої Азії); М. Самокиш і М. Яровий (революційні події 1905-1907 рр.).

Монументальні полотна створив О. Мурашко ("Похорон ко-шового"), С. Васильківський ("Козаки в степу", "Козачий табір", "Козачий пікет"). У 1900 р. Васильківський і Самокиш видали "Аль-бом української старовини", де були портрети Б. Хмельницького, П. Могили, І. Ґонти, Г. Сковороди.

1.5. Архітектура.

В архітектурі початку XX ст. в Україні поширився загальноєвропейський стиль модерн із характерними для нього природними декоративними формами, синтезом мистецтв. У Києві це — буди-нок із химерами архітектора В.Городецького, Державний банк (ар-хітектори О. Вербицький, О. Кобелєв), перший в Україні критий ринок на Бессарабському майдані торговою площею 2896 м2 (архі-тектор Г. Гай, скульптурне оздоблення Т. Руденка та О. Теремця); у Харкові — художня школа (архітектор К. Жуков); у Полтаві — школа І. Котляревського (архітектор В. Кричевський та ін).

Отже, на початку XX ст. революційне піднесення мас, зростан-ня їхньої самосвідомості сприяли розвиткові культури. Саме тоді . розгорнулася творчість багатьох митців і вчених, які зробили ваго-мий внесок в історію України, в боротьбу народу за демократиза-цію, за вільне життя.

Розвиток культури в другій половині ХХ ст.

2.1. Освіта.

Для культурного будівництва в Україні були характерними певне відродження у 20-х роках і надзвичайна ідеологізація культурного життя в 30-х.

Держава піклувалася про розвиток масової культури, підвищення, рівня освіти. Для реалізації планів перетворення країни на промислово розвинену потрібні були освічені кадри. У 1920 р. було створено Всеукраїнську надзвичайну комісію для боротьби з неписьменністю. У травні 1921 р. РНК УСРР прийняв декрет, за яким усе неписьменне населення від 8 до 50 років зобов'язувалося навчатися грамоти. Вже 1927 р. могли читати й писати 2 млн. осіб. У 1928/29 навчальному році чисельність учнів зросла до 2,6 млн. Тоді ж в Україні діяли 351 польська школа, 592 німецькі, 480 єврейських.

Цей процес здійснювався паралельно з політикою коренізації. Наприкінці 1927 р. в республіці, 80% якої становили українці, майже в усіх