Серед чинників, які сприяли активній національно-визвольній боротьбі, були слабкість королівської влади та прогресуюче посилення відцентрових тенденцій у Речі Посполитій. Своєрідним ґрунтом для розгортання та по-глиблення цих процесів стало зміцнення крупного феодального землеволодіння. Так 250 магнатських родів (Ос-трозькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі та ін.), які проживали на Волині, тримали у своїх руках найбільші латифундії в усій Речі Посполитій. Концентрація матері-альних цінностей була величезною: 1629 р. 37 найбагатших волинських магнатів володіли 3/4 усіх селянських господарств. Оцінюючи цей процес, Н. Полонська-Василенко зазначає: «Це були «королев'ята», «віце-королі», «королики», удільні князі нової генерації, справжні пра-вителі України, супроти яких король і сейм не мали ні авторитету, ні влади».

Виявом слабкості королівської влади була і певна втра-та контролю над реєстровим козацтвом. Козацтво ство-рювалося для оборони коронних земель, але оскільки поль-ська казна була, як правило, порожньою, то основною формою оплати козацькому військові стало розширення його вольностей і прав. Внаслідок цього реєстрове козац-тво перетворилося на впливову самостійну силу, яку вже наказами та «ординаціями» обмежувати було не тільки важко, а й небезпечно, бо виписані з реєстру козаки, на думку офіційних польських властей, ставали «постійни-ми резервами бунту».

Селянсько-козацькі повстання першої половини XVII ст. сприяли накопиченню воєнного досвіду, зрос-танню національної самосвідомості українського народу, посиленню єдності козаків та селян у боротьбі за наці-ональне визволення, формуванню психологічної готовності боротися до переможного кінця.

Важливими причинами, що робили можливим початок козацького повстання, є посилення та розширення сфери впливу Запорозької Січі, яка того часу була своєрідним зародком української державності, що за певних умов міг стати основою для створення повноцінної держави.

На жаль, серед істориків досі немає одностайності сто-совно питань типології, хронологічних меж та періодиза-411 боротьби, що розпочалася 1648 р. У науковій та нав-чальній літературі, описуючи цей народний виступ, най-частіше вживають три терміни: «повстання» (козацьке, народне, українське, селянське), «війна» (козацька, се-лянська, громадянська, польсько-козацька, визвольна, на-ціонально-визвольна) та «революція» (козацька, буржу-азна, національна, національно-визвольна, українська). Такий широкий оціночний спектр, очевидно, пов'язаний з тим, що доба широкомасштабної національно-визволь-ної боротьби середини XVII ст. в українських землях скла-далася з неоднакових за тривалістю та змістом періодів, у межах яких домінувала то одна, то інша тенденція. Саме ця особливість національно-визвольних змагань пев-ною мірою і зумовила таку розбіжність у термінології. Зауважимо, що розбіжність відносну, оскільки між по-няттями «повстання», «війна», «революція» у контексті подій XVII ст. існує не протиріччя, а глибинний зв'язок. Народне повстання, яке розпочалося 1648 p., охопивши більшу частину території та населення України, незаба-ром переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши до-корінні зміни в суспільному розвитку поступово перерос-ла в національну революцію.

З огляду на це «національна революція» є саме тим узагальнюючим терміном, який адекватно відображає суть, масштаби, зміст та форми боротьби цієї доби. Аргумента-ми на користь терміна «національна революція» є ті рево-люційні зрушення, які відбулися в житті суспільства в другій половині XVII ст.: —

утворення та розбудова Української національної держави; —

встановлення нових кордонів та поступове формування державної території; —

радикальні зміни станової ієрархії, прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини;—

скасування кріпосного права, завоювання селянами особистої свободи; —

ліквідація великої земельної власності польським та ополячених українських феодалів та утвердження дрібної (фермерського типу) козацької власності на землю;—

визволення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства; —

втягнення в орбіту соціальних змін абсолютної більшості населення, всіх суспільних станів та верств, що проживали в українських землях.

Революція характеризується переплетінням національно-визвольних та соціальних спонукальних мотивів. Значну роль відігравало і релігійне протистояння (католицизм — православ'я), оскільки вимоги та мета окремих суспільних сил приховувалися під релігійною оболонкою. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом яко-го згуртувалося селянство, міщанство та духовенство. Нині залишається відкритим питання про хронологічні межі революції. Як відомо, вона почалася в лютому 1648 р. із захоплення повстанцями Запорозької Січі та обрання геть-маном Війська Запорозького Б. Хмельницького.

Хмельницький Богдан (Зіновій) Михайлович (1595—1657) — гетьман України, творець Української держави. Місцем народжен-ня вважається Суботів. Походженням з дрібної української шляхти (по матері — з козацької родини). Освіту здобув в одній із київсь-ких шкіл та у Львівській єзуїтській колегії, добре знав декілька мов, історію, юриспруденцію, військову справу тощо. З юнацьких років на військовій службі. Брав участь у походах проти Кримського хан-ства, а в часи повстань 30-х років XVII ст. виступав на боці коза-ків. У січні 1648 р. на Запорозькій Січі він піднімає повстання, по-клавши тим самим початок Українській національній революції. Під час національно-визвольних змагань виявив себе як видатний державний діяч, досвідчений полководець, тонкий дипломат. До кінця свого життя Хмельницький проводив незалежну внутрішню політику, прагнув зміцнити міжнародні позиції України. Помер у Чигирині. Похований у Суботові в Іллінській церкві.

Закінчення Визвольної війни радянська історіографія пов'язувала з 1654 p., тобто роком Переяславської угоди з Росією, роком «возз'єднання», у якому вбачалася основна мета повстання. У сучасній науковій і навчальній літера-турі переважає думка, що її закінчення слід пов'язувати зі смертю Б. Хмельницького 1657 р. Проте, на нашу думку, це дещо механічне трактування, оскільки визвольні зма-гання українського народу після цієї події не припинили-ся, а лише змінили свій характер; стали менш масштаб-ними і локальнішими. Обґрунтованішим можна вважати висновок В. Смолія та В. Степанкова про те, що револю-ція закінчилася після падіння гетьмана П. Дорошенка 1676 р.

Українська національна революція у своєму розвитку пройшла кілька етапів:

І етап (лютий 1648 — серпень 1657 р.) — найбільше піднесення національно-визвольних