II етап (вересень 1657 — червень 1663 р. ) — грома-дянська війна, що призвела до поділу козацької України на два гетьманства.

Ш етап (червень 1663 — вересень 1676 р. ) — боротьба за возз'єднання Української держави.

Отже, у середині XVII ст. відсутність власної держа-ви, прогресуюча втрата національної еліти, церковний розкол, полонізація, окатоличення, наростаюче закрі-пачення селянства спонукали українців до масового народного виступу, а слабкість королівської влади, роз-ширення впливу Запорозької Січі, втрата контролю над нею з боку Польщі робили цей виступ можливим. На-родне повстання, що розпочалося 1648 p., швидко пере-росло у визвольну війну, яка згодом трансформувалася в національну революцію. Боротьба, що точилася про-тягом 1648—1676 pp., мала національно-визвольний, ре-лігійний та соціальний характер.

Розгортання національно-визвольної війни

(лютий 1648 — серпень 1657 р.)

На першому етапі Української національної революції народну боротьбу очолив чигиринський козацький сотник Б. Хмельницький (1595—1657). Безпосереднім приводом до повстання стала особиста кривда, завдана Богдану дрібним польським шляхтичем Д. Чаплинським, який зі своїми слугами зруйнував та пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів, до смерті забив малолітнього сина та захопив дружину. Всі звертання Хмельницькі кого до польського суду та навіть до самого короля закінчилися безрезультатно: Чаплинського так і не було, покарано, а Богдан зазнав; нових утисків. Не знайшовши справедливості в офіційних властей, чигиринський сотник дедалі більше схиляється до думки про повстанця. Незабаром він тікає на Січ, де під його керівництвом козаки в січні 1648 р. вигнали урядовий гарнізон і обрали Хмельницького гетьманом. З цього моменту Запорозька Січ стала центром збирання повстанських сили базою для розгортання визвольного руху. Так особиста драма Хмельницького, яка була епізодом трагедії поневоленого українського народу, стала тією іскрою, з якої розгорілося полум'я великого повстання.

Намагаючись «якнайшвидше придушити козацьке свавілля» у самому зародку, Польща кинула проти повстанців численні війська. Козаки не тільки витримали удар, а й протягом короткого часу 1648 р. тричі отримали блискучі перемоги: у битвах під Жовтими Водами (травень), під Корсунем (травень), під Пилявцями (вересень). Вже в ході цих баталій яскраво виявився талант Б. Хмель-ницького як воєначальника. Успіх досягався завдяки зас-тосуванню різних тактичних заходів: розгрому ворога час-тинами у ході зустрічної битви (Жовті Води); перекриття противнику, що ухилявся від бою, шляху до відступу (Кор-сунь); створення психологічної кризи у війську противни-ка з метою його цілковитої деморалізації (Пилявці).

Успіхи повстанців на початковому етапі боротьби знач-ною мірою пояснюються двома вдалими організаційними кроками гетьмана: залученням на свій бік реєстрового козацтва і укладенням союзу з кримськими татарами. Роз-починаючи боротьбу проти Речі Посполитої, Б. Хмель-ницький застосував абсолютно нову її модель, у якій зов-нішньополітичний чинник був одним із центральних.

Переговори з Кримським ханством були надзвичай-но важливими для Хмельницького, адже вони давали змогу забезпечити власний тил і посилити повстанське військо мобільною татарською кіннотою, яка могла ефек-тивно протистояти польській. Тому гетьман сам вів пе-реговори і навіть не зупинився перед тим," щоб залиши-ти в Криму заручником свого сина. У середині березня 1648 р. союз було укладено, і на допомогу повстанцям вирушило понад 3 тис. татарських вояків на чолі з Тугай-беєм.

Блискучі перемоги повстанців під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями над регулярними військовими фор-муваннями Речі Посполитої зумовили вихід визвольної боротьби за межі звичайного повстання. У короткий час вона охопила майже всю територію України, під знамена повсталих одностайно стали козаки, селяни, міщани, ду-ховенство та частина шляхти. Така масштабність націо-нально-визвольної та антифеодальної боротьби, активність повстанських формувань у західних районах Волинсько-го та Руського воєводств зумовили посилення панічних настроїв у самій Польщі. Звістка про те, що Б. Хмель-ницький наближається до Львова, за спогадами очевидців призвела до того, що «майже весь Люблін впав ду-хом і все, що живе, вирушило у путь». Не кращою була і ситуація у Варшаві: «Тут немає нікого, хто б не думав про порятунок найціннішого свого майна і свого життя».

Однак восени 1648 р. Б. Хмельницький, маючи можливість розгромити польську армію і захопити столицю, обмежився лише викупом зі Львова й укладенням перемир'я під Замостям. Що це було: виважений крок чи фа-тальна помилка козацького ватажка? Які ж фактори впли-нули на такі рішення і остаточно визначили їхній вибір?

Насамперед у цей час гетьмана, очевидно, турбувала проблема боєздатності власного війська, адже з числен-ними перемогами накопичувалася і втома збройних фор-мувань повстанців. Джерела свідчать про значне скоро-чення козацького війська після битви під Пилявцями. Це пояснюється тим, що частина полків за наказом геть-мана почала діяти самостійно, а певна кількість повс-танців, захопивши здобич, самовільно втекла. Свою роль відіграли і відірваність від баз постачання, і голод, і епідемії. Тому перед вирішальними діями Б. Хмельниць-кий міг розраховувати лише на 30—40 тис. вояків. Си-туація в українському війську ускладнювалася неста-чею коней та облогової артилерії. До того ж насувалася зима, а до ведення бойових дій у зимових умовах війсь-ко було не підготовлене.

Не міг у цей час Б. Хмельницький повною мірою роз-раховувати і на кримських татар. Перед наступом на Львів українське військо у вересні 1648 р. неподалік від Ямполя з'єдналося з ордою Крим-Гірея. За свідченням деяких джерел, татари обіцяли свою підтримку лише на місяць. І справді, після облоги Львова, обтяжені здобиччю, основні сили орди на чолі з Калга-султаном повертаються до Кри-му, а з Хмельницьким залишається лише незначна час-тина формувань Тугай-бея.

Гетьман мусив також зважати на те, що Польща ма-ла ще досить могутній воєнний потенціал, існувала реальна загроза